ПОСТАНОВА
Іменем України
21 січня 2020 року
Київ
справа №826/2325/14
адміністративне провадження №К/9901/26493/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП ВІЖН Україна" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 (головуючий суддя Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Епель О.В.) у справі №826/2325/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП ВІЖН Україна" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "ТП ВІЖН Україна" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013 №0004282201, №0004292201.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2016 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ "ТП ВІЖН Україна" звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2016 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2016.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.12.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТП ВІЖН Україна" у справі №826/2325/14.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/2325/14 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2020 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 21.01.2020.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що ТОВ "ТП ВІЖН Україна" жодних порушень податкового законодавства не вчинено. Крім того, позивач звертає увагу, що апеляційним судом неправомірно відкрито апеляційне провадження, оскільки апеляційна скарга не містила обґрунтування вимог податкового органу, відповідачем не було виконано обов`язок щодо доведення правомірності своїх дій.
Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТП ВІЖН Україна» з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.03.2013.
За результатами перевірки складено акт від 16.09.2013 №199/1-22-01-37716600, яким зафіксовано виявлені порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2013 року на суму 314860,00грн. та завищення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування у сумі 4'313'803,00грн.
Висновки податкового органу про завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за спірними господарськими операціями ґрунтуються на тому, що у відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України до витрат, які пов`язані зі здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу.
На переконання відповідача, позивачем було віднесено до складу валових витрат за 1 квартал 2013 року витрати, які фактично не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення, зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
На підставі акту перевірки, 27.09.2013 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0004282201, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 4'313'803,00грн.;
№0004292201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 393575,00грн., у тому числі: 314860,00грн. - основний платіж, 715,00 грн. - штрафні санкції.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що позивачем не доведено можливість правомірного формування податкової вигоди за спірними операціями та не доведено підстав для формування господарських операцій з контрагентами.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд вказав, що як зазначено судами попередніх інстанцій для підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій позивачем не надано документів, що свідчили б про рух активів у процесі здійснення господарської операції, використання в межах своєї господарської діяльності придбаного у контрагентів товару/послуг. Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважала за необхідне звернути увагу, що наявність первинних документів є обов`язковою, але не достатньою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки факт виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Приймаючи рішення у даній справі, відповідно до вимог КАС України, судам необхідно було витребувати та, відповідно, дослідити докази, на які посилається позивач, як на законну підставу віднесення спірних сум до складу валових витрат у відповідному періоді.
За результатами нового розгляду, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування витрат за такими операціями.
Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції. Ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд вказав, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів правомірності формування ним об`єкта оподаткування податком на прибуток за спірними господарськими операціями, як і не було надано в повному обсязі первинних бухгалтерських документів, які супроводжували такі операції, чим порушено вимоги статті 44 Податкового кодексу України.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвант