Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 581/441/18
провадження № 51-10087 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Мойсюка Є. М.,
прокурора Костюка О. С.,
в режимі відеоконференції виправданого ОСОБА_1
захисника Собини П. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Бондаренка Д. І., який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200210000044, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Панасівка Липоводолинського району Сумської області, проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Липоводолинського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК та виправдано його в зв`язку з недоведеністю в його діях складу вказаного злочину.
Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 березня 2018 року.
21 травня 2019 року ухвалою Полтавського апеляційного суду вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2018 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції не дана оцінка всім доводам апеляційної скарги, а також не наведено мотиви покладення одних доказів в основу вироку та неприйняття інших.
Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив протиріччя у своїх висновках щодо відсутності шкоди, завданої ДП «Роменський лісгосп», у той час як розмір завданої шкоди встановлено на підставі висновку товарознавчої експертизи, законність якої визнав суд, та водночас зазначив про порушення органом досудового розслідування вимог ч. 2 ст. 242 КПК.
Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно надав критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і водночас поклав в основу вироку показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які перебували в дружніх стосунках з ОСОБА_1 і їх показання не є об`єктивними.
Звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не надана оцінка доводам апеляційної скарги прокурора щодо відмови від давання показань свідка ОСОБА_7 та про порушення судом першої інстанції вимог ст. 374 КПК, який дослідив у судовому засіданні, але без належного вмотивування та обґрунтування відкинув дані слідчих експериментів, проведених із свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку і не вмотивував належним чином свої твердження про відсутність у діях ОСОБА_1 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети, про наявність яких зазначав у апеляційній скарзі прокурор.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О. С. підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити.
Захисник Собина П. М., виправданий ОСОБА_1 просили не задовольняти касаційну скаргу прокурора та залишити рішення апеляційної інстанції без змін.
Мотиви Суду
Відповідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рі