Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 596/230/15-к
провадження № 51-2654км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Єремейчука С.В., Стороженка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Макарова В.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Придруги А. М., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого 29 березня 2013 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі ? КК),
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ст. 391 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць. На підставі ст. 71 цього Кодексу призначено покарання за сукупністю вироків шляхом приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року у виді позбавлення волі на строк 5 років 11 місяців і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Відповідно до ст. 72 КК зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі у період з 05 лютого 2015 року по 26 липня 2016 року.
Згідно з вироку ОСОБА_1 скоїв злочин за таких обставин.
Будучи засудженим за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року, він відбував покарання в Копичинській виправній колонії УДПтС України у Тернопільській області № 112 із 06 серпня 2013 року і за цей час зарекомендував себе з негативного боку, злісно порушував режим утримання, за що у період із серпня 2013 року по липень 2014 року сім разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, зокрема двічі у виді поміщення до дисциплінарного ізолятора.
03 липня 2014 року о 08:45 начальник ДКДіР ОСОБА_2 визначив засудженому ОСОБА_1 індивідуальне спальне місце біля входу у спальне приміщення з лівого боку та поставив йому законну вимогу зайняти вказане місце. Проте засуджений ОСОБА_1 у категоричній формі відмовився виконувати вимогу ОСОБА_2 , за що постановою начальника зазначеної колонії від 04 липня 2014 року був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення до приміщення камерного типу строком на 1 місяць.
Під час перебування в приміщенні камерного типу, а також після відбуття зазначеного стягнення ОСОБА_1 неодноразово відмовлявся виконувати законні вимоги представників адміністрації виправної колонії, за що 29 липня та 19 вересня 2014 року притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення до дисциплінарного ізолятора.
Згідно з п. 15 Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05 червня 2007 року № 144, та посадовою інструкцією начальника ВСПС, під час виконання своїх обов`язків начальник відділення соціально-психологічної служби виправної колонії має право, зокрема, закріплювати за засудженими індивідуальні спальні місця.
Для визначення спальних місць засуджених, з метою покращення контролю за їх поведінкою, начальниками відділень соціально-психологічної служби розробляються план-схеми розміщення спальних місць.
Відповідно до вимог ст. 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, п. 29 розділу 6 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року № 275, засудженим забороняється, зокрема, міняти без дозволу адміністрації спальні місця.
У жовтні 2014 року начальник відділення соціально-психологічної служби № 3 ОСОБА_3 склав план-схему розміщення спальних місць засуджених другого поверху відділення, відповідно до якого спальне місце засудженого ОСОБА_1 визначив біля входу в приміщення.
17 жовтня 2014 року о 14:50 засуджений ОСОБА_1 прибув із дисциплінарного ізолятора у відділення соціально-психологічної служби, де начальник відділення ОСОБА_3 показав йому визначене спальне місце. Проте засуджений у категоричній формі відмовився виконати висловлену законну вимогу начальника та зайняти визначене йому спальне місце.
18 жовтня 2014 року о 06:20 під час обходу соціально-психологічної служби № 3 молодший інспектор відділу нагляду і безпеки ОСОБА_4 виявив, що засуджений ОСОБА_1 не зайняв визначеного місця відповідно до план-схеми, а спав на іншому спальному місці, не виконавши законної вимоги начальника відділення ОСОБА_3.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 29 травня 2019 року скасував вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 та закрив кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст. 370Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд усупереч ст. 94 цього Кодексу не дав належної оцінки всім доказам у справі, що призвело до незаконного закриття кримінального провадження з підстав відсутності в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК.
Істотне порушення кримінального процесуального закону, на думку прокурора, полягає в тому, що суд апеляційної інстанції, не виконуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, не зазначив мотивів прийнятого рішення, не здійснив належним чином оцінки доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.
Крім цього, апеляційним судом не дотримано положень ст. 404 КПК. Зокрема, суд безпідставно з власної ініціативи викликав свідків для допиту та послався на показання цих свідків в ухвалі, що, на думку прокурора також є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Гошовська Ю. М. підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі представника публічного обвинувачення, просила суд ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Захисник Макаров В. М. не підтримавкасаційну скаргу прокурора, просив Суд залишити без змін ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року, як таку, що є вмотивованою і прийнятою з дотриманням норм кримінального процесуального закону.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких с