Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 369/9487/18
провадження № 61-16163св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області,
третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів:
Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області, про повернення незаконно утриманого податку із щомісячного довічного грошового утримання.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 - суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області у відставці на підставі Постанови Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 242 та наказу від
30 квітня 2008 року по Лозівському міськрайонному суду Харківської області.
По виході у відставку позивачу було призначено та виплачувалось щомісячне довічне грошове утримання судді згідно зі статтею 43 Закону України «Про статус суддів» в розмірі 88 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.
На підставі положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України з щомісячного довічного грошового утримання позивача щомісячно утримувався податок з доходів фізичних осіб, у зв`язку з чим за період з липня 2014 року по лютий 2018 року включно, розмір утриманого податку становить 77 225,35 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 положення абзацу 1 підпункту 169.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були визнані неконституційними.
Внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання,
ОСОБА_1 було заподіяно матеріальну шкоду у виді утримання податку з доходів фізичних осіб за період з липня 2014 року по лютий 2018 року в розмірі 77 225,35 грн.
ОСОБА_1 на підставі статті 152 Конституції України та статті 1175 ЦК України, просила стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 77 225,35 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від
12 вересня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 77 225,35 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що Конституційним Судом України встановлено неконституційність змін, внесених до Податкового кодексу України, а тому щомісячне відрахування податку з грошового утримання позивача призвело до заподіяння йому збитків, які підлягають відшкодуванню в порядку статті 152 Конституції України та статті 1175 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від
12 вересня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
29 серпня 2019 року Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не сприйняв аргументів щодо віднесення цього спору до юрисдикції адміністративного суду. А тому є незрозумілим позиція суду щодо зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 686/23445/17.
Суди не звернули уваги на те, що Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до пункту 35 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, здійснює Казначейство України, а не його територіальні органи.
Оскільки Управління Казначейства жодних прав та інтересів позивачки не порушувало, не вступало в правовідносини з нею і жодної шкоди їй не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного Суду України, Управління Казначейства не повинно нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачці внаслідок незаконних дій інших державних органів.
Судами необґрунтовано визначено розмір шкоди, оскільки дослідження розрахунку суми не знайшло свого підтвердження ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції.
Позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку до дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки саме у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року
№ 1-р/2018 передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення, а тому мова про будь-які стягнення до 27 лютого 2018 року йти не може.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи:
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 31 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
01 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
04 листопада 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є суддею Лозівського міськрайонного суду Харківської області у відставці на підставі Постанови Верховної Ради України від 20 березня 2008 року № 242 та наказу від 30 квітня 2008 року по Лозівському міськрайонному суду Харківської області.
Внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»
від 27 березня 2014 року № 1166-VII пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які вона могла очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 77 225,35 грн шкоди, завданої позивачці внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, чим їй завдано майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб. Як на підставу позову, позивачка посилалася на положення статті 1175 ЦК України.
Проте, при розгляді справи, суди не звернули уваги на таке.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикц