ПОСТАНОВА
Іменем України
22 січня 2020 року
Київ
справа №826/19197/16
адміністративне провадження №К/9901/51830/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання -Семопядного О.В.,
позивача - ОСОБА_1 та його представника - Швеця О.Г.,
представника відповідача - Лаптієва А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Голови Верховної ради України, треті особи: народний депутат ОСОБА_2 , фракція Політичної партії «Опозиційний блок» у Верховній Раді України, фракція Політичної партії «Об`єднання «САМОПОМІЧ» у Верховній Раді України, фракція Політичної партії Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» у Верховній Раді України, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Голови Верховної Ради України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Голови Верховної ради України, у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо узурпації ним виключного права Верховної Ради України у встановлений Конституцією України і законами України спосіб вирішувати питання стосовно осіб, які мають право представляти інтереси Верховної Ради України в судах, та стосовно обсягу прав (повноважень), які цим особам надаються; визнати протиправними дії Голови Верховної ради України щодо підписання ним від імені Верховної Ради України довіреностей на представництво інтересів Верховної Ради України у судах (з усіма процесуальними правами позивача, відповідача та третьої особи) особам (працівникам Апарату Верховної ради України), щодо яких відсутні відповідні рішення (акти) Верховної Ради України про надання цим особам таких прав і довіреностей, прийняті та оформлені відповідно до Конституції України і Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»; зобов`язати відповідача скасувати усі підписані ним від імені Верховної Ради України довіреності на представництво інтересів Верховної Ради України у судах (з усіма процесуальними правами позивача, відповідача та третьої особи) особам (працівникам Апарату Верховної ради України), щодо яких відсутні відповідні рішення Верховної Ради України про надання цим особам таких прав і довіреностей, прийняті та оформлені відповідно до Конституції України і Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та утриматись від підписання таких довіреностей.
2. Позов обґрунтовано тим, що протягом 2016 року Верховною Радою України розглянуто проєкт Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) №3524, запропонований Президентом України, у редакції від 26 січня 2016 року, унаслідок чого 02 червня 2016 року прийнято Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який, на думку позивача, порушує його права та інтереси, з метою захисту яких він звернувся з відповідними позовами до адміністративних судів. Однак інтереси відповідача у цих справах представляли посадові особи Апарату Верховної Ради України, які діяли на підставі довіреностей, виданих Головою Верховної ради України, за відсутності відповідних рішень (актів) Верховної Ради України про надання їм таких прав. Позивач уважає, що такі дії свідчать про перевищення відповідачем своїх владних повноважень.
3. У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, яку уточнив поясненнями від 30 листопада 2017 року, а в подальшому заявою від 05 грудня 2017 року ще раз збільшив позовні вимоги. Заяву від 08 серпня 2017 року обґрунтовано тим, що під час розгляду інших судових справ він дізнався про те, що представники Апарату Верховної Ради України представляють у судах інтереси Верховної Ради України на підставі Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (далі - Положення про Апарат Верховної Ради України), що, на його думку, суперечить Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», нормами якого передбачено, що таке Положення затверджується постановою Верховної Ради України. Посилаючись на те, що зазначений нормативно-правовий акт не відповідає вимогам законодавства, просив суд також визнати протиправними дії відповідача щодо узурпації ним виключного права Верховної Ради України на затвердження Положення про Апарат Верховної Ради України; визнати нечинним і скасувати підпункт 10 пункту 6 Положення № 769 (зі змінами та доповненнями) та відшкодувати 3 200,00 грн завданої йому моральної шкоди.
4. Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважав, що під час розгляду інших судових справ інтереси Верховної Ради України представляють особи, які діють на підставі довіреностей, виданих Головою Верховної Ради України, за відсутні відповідних рішень (актів) Верховної Ради України про надання їм таких прав. На думку ОСОБА_1 , така ситуація склалася через ненадання інформації з боку відповідача та Апарату Верховної Ради України безпосередньо народним депутатам України, які не проінформовані належним чином про судові процеси проти Верховної Ради України. Посилаючись на те, що представники Верховної Ради України представляють інтереси одного народного депутата (Голови Верховної Ради України) та Апарату Верховної Ради України, які не є сторонами у справах, просив суд задовольнити позов.
5. Правовою підставою позову позивач зазначив положення частини другої статті 19, частин другої - третьої статті 88, пункт 21 частини першої статті 92 Конституції України, положення частини третьої статті 58 КАС України, статтю 246 Цивільного кодексу України, норми Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», якими, на думку позивача, не передбачено повноважень Голови Верховної Ради України підписувати (виписувати, видавати) довіреності іншим особам на представництво інтересів Верховної Ради України у судах. ОСОБА_1 наполягає, що такі довіреності відповідач має право видавати тільки на підставі акта України.
6. Перше судове засідання у справі було призначено на 08 серпня 2017 року, під час якого була подана заява про збільшення позовних вимог.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, з урахуванням заяви від 30 листопада 2017 року та заяви від 05 грудня 2017 року, повернуто позивачу.
8. Повертаючи заяву про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у межах цієї справи ОСОБА_1 заявлено нові позовні вимоги, які необхідно розглядати окремо, тому заява повертається особі, яка її подала.
9. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її до суду апеляційної інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що заява про збільшення позовних вимог повинна була розглянута суддею одноосібно, оскільки розгляд справи по суті не був розпочатий і, повертаючи у лютому 2018 року цю заяву, суд першої інстанції безпідставно застосував норми КАС України, у редакції чинній після 15 грудня 2017 року. Крім того, на його думку, судом неправильно витлумачено поняття «зміна позову» та «збільшення розміру позовних вимог», а висновки суду не відповідають нормам адміністративного процесуального закону.
10. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
11. Перевіряючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог, та первісний позов є взаємопов`язаними і похідними одна від одної, а тому їх доцільно розглядати в одному позовному провадженні.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
12. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Голова Верховної Ради України подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
13. Заявник указав, що питання щодо прийняття заяви про збільшення позовних вимог від 08 серпня 2017 року судом не вирішено, а зміст заяви свідчить про те, що позивачем заявлено позовні вимоги, які необхідно розглядати окремо, оскільки вони не пов`язані з предметом спору.
14. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги доводи відповідача про те, що з вимогою скасувати підпункт 10 пункту 6 Положення про Апарат Верховної Ради України ОСОБА_1 звернувся з пропуском строку на звернення до адміністративного суду, установленого статтями 122,123 КАС України.
15. Судове рішення не відповідає вимогам статей 72, 242 КАС України, оскільки судом апеляційної інстанції не повно встановлено обставини справи та не взято до уваги аргументи та пояснення представника Голови Верховної Ради України.
16. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Голови Верховної Ради України.
17. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що заява про збільшення позовних вимог відповідає нормам КАС України, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи надана належна правова оцінка доводам відповідача, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні.
18. У судовому засіданні представник Голови Верховної Ради України підтримав доводи касаційної скарги, а позивач підтримав заперечення на касаційну скаргу.
IV. Джерела права й акти їхнього застосування
19. Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
20. Частиною першою статті 51 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
21. Позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач м