Постанова
іменем України
21 січня 2020 року
м. Київ
справа № 296/4868/16-к
провадження № 51-2449км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,
прокурора Руденко О.П.,
захисника Шарої Є.М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Шарої Є.М. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 25 квітня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060020001743, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей у силу ст. 89 КК,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 25 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 2046-VIII) засудженому ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання час попереднього ув`язнення за цим кримінальним провадженням з 9 березня 2016 року по 20 червня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року до набрання вироком законної сили - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено повністю і стягнуто із ОСОБА_1 на її користь 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково, і стягнуто із засудженого на її користь 4160 грн та 700 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 9 березня 2016 року приблизно о 18:10, перебуваючи на перехресті вулиць Михайлівської та Київської в м. Житомирі, під час сварки з ОСОБА_4, яка виникла на ґрунті ревнощів, маючи умисел на вчинення умисного вбивства потерпілого, витягнув ніж із кобури, закріпленої на ремені, та умисно заподіяв ним 10 ударів ОСОБА_4 по місцях розташування життєво важливих органів, чим заподіяв останньому численних проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки та черевної порожнини з пошкодженням внутрішніх органів, а також колото-різаних ран правої верхньої кінцівки, в результаті чого ОСОБА_4 помер.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2019 року апеляційні скарги захисника та засудженого задовольнив частково, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінив.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) додатково зарахував обвинуваченому ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 26 лютого 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Також цей вирок місцевого суду було змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 та відмовлено в його задоволенні.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційних скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник вказує на те, що обвинувальний акт суперечить вимогам ст. 291 КПК, оскільки в ньому нічого не зазначено про встановлений у ОСОБА_1 стан фрустрації під час вчинення кримінального правопорушення і про те, як цей стан впливав на поведінку обвинуваченого. Так само місцевий суд не зробив висновку про відсутність у ОСОБА_1 сильного душевного хвилювання, а лише послався на показання експертів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також на показання судово-медичного експерта ОСОБА_7, які є неналежним доказом, оскільки останній не є кваліфікованим експертом із психології.
Також вважає, що місцевий суд безпідставно поклав в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 висновок судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-3016, який містить помилки й суперечності, а саме в описовій та заключній його частинах невірно вказано ініціали підекспертної особи та замість вірних " ОСОБА_1 " зазначено " ОСОБА_8 ", і необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення комплексної судово-психіатричної експертизи.
Зазначає про те, що висновки місцевого суду у вироку про момент виникнення у ОСОБА_1 умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК є необґрунтованими, зроблені без посилань на відповідні докази, та суперечать протоколу проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого від 20 квітня 2016 року. При цьому, на переконання захисника, дії ОСОБА_1 слід було кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки на час вчинення злочину останній перебував у стані фрустрації, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-3016.
Також місцевий суд не забезпечив дотримання принципу змагальності сторін, адже показання ОСОБА_1 надавав головуючому судді Скрипці О.В., а після зміни складу суду новий головуючий суддя Покатілов О.Б. жодних уточнюючих запитань обвинуваченому не ставив.
Крім того, захисник указує на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК з огляду на те, що цей суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, зокрема щодо допиту свідка ОСОБА_9, експертів ОСОБА_5 та Депутатової Г.П., проведення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи, а також щодо прослуховування аудіозапису показань ОСОБА_1, наданих у місцевому суді про момент, коли у нього виник умисел на вчинення кримінального правопорушення.
Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи подані апеляційні скарги без задоволення, не перевірив викладених у них доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скаргах, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Зазначає про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, яке, на думку скаржника, є надмірним та непропорційним, а також про неврахування судами обох інстанцій даних, що характеризують особу засудженого, зокрема його позитивні характеристики за місцем роботи, те, що він щиро розкаявся, але був не згодний із кваліфікацією його дій, оскільки вчинив злочин у стані фрустрації, вживав заходів з відшкодування матеріальних витрат потерпілій ОСОБА_3, має на утриманні трьох малолітніх дітей та непрацездатних батьків, раніше не був судимий.
Заперечує проти задоволення апеляційним судом цивільного позову ОСОБА_3 щодо стягнення з нього 700 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, без обґрунтувань цієї суми, оскільки потерпіла не надала документів на підтвердження пропорційності та справедливості такої надмірної, на думку сторони захисту, суми моральної шкоди.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо нього та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування такого прохання наводить підстави та доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі його захисника.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення вказаних касаційних скарг.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, суд першої інстанції послався на докази, зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, який визнавав свою провину в заподіянні смерті потерпілому, при цьому не погоджувався з юридичною кваліфікацією його дій; показаннями потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про обставини вчинення кримінального правопорушення; показаннями експертів ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ; даними протоколу огляду місця події від 9 березня 2016 року, згідно з яким оглянуто ділянку місцевості на вул. Михайлівській, 18 в м. Житомирі, де було виявлено предмет, ззовні схожий на ніж, що містить на собі плями речовини бурого кольору, плану-схеми до протоколу огляду місця події від 9 березня 2016 року (згідно з яким зафіксовано місце події, де було завдано ножових поранень ОСОБА_4 ), протоколу огляду місця події від 9 березня 2016 року (згідно з яким оглянуто приміщення приймального відділення, в якому перебував труп ОСОБА_4, та оглянуто ушкодження на його тілі), протоколу огляду трупа від 10 березня 2016 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_4 від 5 квітня 2016 року № 263, висновку судово-медичної експертизи від 10 березня 2016 року № 662, висновку судово-медичної експертизи ножа від 19 квітня 2016 року № 104/ц, висновку судово-медичної експертизи светра, футболки, куртки від 19 квітня 2016 року № 322, висновку судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-2016, висновку додаткової судово-медичної експертизи трупа від 17 травня 2016 року № 1103, висновку судово-медичної експертизи від 29 квітня 2016 року № 108-МК, висновку судової експертизи холодної зброї № 1/2092 від 16 травня 2015 року, протоколу огляду місця події від 28 березня 2016 року (згідно з яким оглянуто службовий комп`ютер ОСОБА_1 ), протоколу проведення слідчого експерименту від 20 квітня 2016 року за участю обвинуваченого ОСОБА_1, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 травня 2016 року за участю свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_9 (згідно з якими останні на фото під № 2 впізнали ОСОБА_1 як такого, що 9 березня 2016 року близько 18 години на вул. Михайлівській у м. Житомирі завдавав іншій особі ударів ножем), а також іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК.
Твердження сторони захисту про те, що дії ОСОБА_1 слід було кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки на час вчинення злочину останній перебував у стані фрустрації, є необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин справи дії останнього охоплюються складом злочину, визначеного ч. 1 ст. 115 КК. З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним з огляду на нижчевикладене.
Частина 1 статті 115 КК, за якою пред`явлено обвинувачення ОСОБА_1, передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
З об`єктивної сторони цей злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Відповідальність за ст. 116 КК передбачено за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
Суб`єктивна сторона складу цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб`єкта - його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.
Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо, і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.
Тобто психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Це пов`язано з психофізіологічними характеристиками стану сильного душевного хвилювання, існування якого є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом. Тобто якщо аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що суб`єкт злочину мав достатньо часу, що обдумати, спланувати вчинення ним умисного вбивства, а отже, у нього був відсутній стан сильного душевного хвилювання.
З урахуванням викладеного розмежування умисного вбивства та вбивства у стані сильного душевного хвилювання здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, при кваліфікації злочину за ст. 116 КК суспільно небезпечне діяння особи спровоковано насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.
Зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 8 березня 2016 року почав підозрювати свою дружину у стосунках з іншим чоловіком, в обідню пору 9 березня 2016 року він переглянув листування своєї дружини з потерпілим у соціальній мережі "Вконтакте", після чого зателефонував ОСОБА_4 та призначив йому зустріч, на яку взяв із собою ніж. Під час зустрічі ОСОБА_1 ударив ОСОБА_4 ножем, після чого потерпілий почав тікати, але впав, а ОСОБА_1, наздогнавши його, сів на потерпілого зверху та завдав йому ще багато ударів. Крім того, обвинувачений не заперечував і того, що про спілкування його дружини та ОСОБА_4 він знав задовго до березня 2016 року.