Постанова
Іменем України
24 січня 2020 року
м. Київ
справа № 521/20354/16-ц
провадження № 61-39499св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Одеська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2017 року у складі судді Целух А. П. та постанову Апеляційного суду Одеської області
від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Кононенко Н. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання договору дарування удаваним правочином, перерозподіл часток у приватному майні подружжя.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 1982 року він був наймачем квартири АДРЕСА_1, що належала до державного житлового фонду.
У 1986 році він уклав шлюб з відповідачем, а у 1989 році дозволив їй зареєструватися за місцем свого проживання.
29 лютого 1992 року між сім`єю ОСОБА_1, у складі його, відповідача, сина відповідача від попереднього шлюбу - ОСОБА_4, спільного сина подружжя - ОСОБА_5, та ОСОБА_6 відбувся обмін житловими приміщенням, а саме: квартири АДРЕСА_1 на 27/50 часток у будинку АДРЕСА_2 .
Зважаючи на те, що на час вчинення зазначеного правочину сторони мали близькі стосунки, укладення відповідної угоди між ОСОБА_2 та
ОСОБА_6 відбулося у формі договору дарування.
Посилаючись на те, що укладаючи договір дарування на ім`я відповідача, подружжя розуміло, що фактично набуває 27/50 часток у житловому будинку за договором міни, правовим наслідком якого є право спільної сумісної власності на зазначене майно, позивач просив визнати удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору міни між власником частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 та наймачем квартири АДРЕСА_1 ; визнати 27/50 часток будинку за адресою: АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за кожним з них право власності на 27/100 часток будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що договір дарування 27/590 частин житлового будинку АДРЕСА_2 є удаваним правочином, з підстав передбачених частиною другою статті 58 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), зокрема матеріали справи не містять письмової згоди членів сім`ї наймача жилого приміщення, які проживали разом з ним на дату укладення оспорюваного правочину, на проведення обміну займаного ними приміщення з ОСОБА_6, а також одержання наймачами за наслідками укладення такої угоди ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.
Суд також врахував, що позивач не є стороною договору дарування
від 29 лютого 1992 року, укладеного між ОСОБА_6 та
ОСОБА_2 , які не оспорюють його з підстав, передбачених частиною другою статті 58 ЦК Української РСР.
Зважаючи на те, що спірний об`єкт нерухомого майна одержаний відповідачем під час шлюбу у дар, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання частини житлового будинку спільною сумісною власністю сторін та її поділ не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 листопада 2017 року і постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій не зʼясували правову природу договору дарування, укладеного 29 лютого
1992 року між між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, не звернули увагу на надані ним докази на підтвердження факту обміну житловими приміщеннями між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_6, зокрема довідку Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Черьомушки" (далі - КП "ЖКС "Черьомушки") та довідку Обслуговуючого кооперативу "Ближні млини" про обставинами зміни ним місця проживання у звʼязку знабуттям у власність житлового приміщення за договором міни.
Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статті 79 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), якій кореспондують положення чинної статті 235 ЦК України, та не зазначили в оскаржуваних судових рішення, яких доказів бракує для визнання оспорюваного договору дарування удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору міни між власником частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 та наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильнезастосування судом норм матеріального права чипорушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 16 вересня 1982 року
ОСОБА_1 був наймачем квартири АДРЕСА_1 .
З 1986 року по 14 грудня 1996 року році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до довідки Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Черьомушки" від 28 вересня 2009 року, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, у період з 16 вересня 1982 року по 17 червня 1992 року, також за вказаною адресою з 08 грудня 1989 року по 17 червня 1992 року були зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8
29 лютого 1992 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладений договір дарування 27/50 частин жилого будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований за № 2-1845.
Відповідно до виписки з прибудинкової книги про склад сім`ї та зареєстрованих осіб від 16 серпня 2016 року, виданої Обслуговуючим кооперативом "Ближні млини", з 13 липня 1992 року ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 .