Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 337/1684/16-ц
провадження № 61-26923св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя у складі судді Мурашової Н. А. від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М., від 20 березня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 26 травня 2012 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого останній отримав від нього в борг гроші в сумі 35 000 доларів США, які зобов`язався повернути протягом двох місяців, тобто в строк до 26 липня 2012 року, про що надав розписку. Також відповідач зобов`язався протягом трьох місяців укласти нотаріально посвідчений договір застави належної йому квартири, однак, вказаних дій у встановлений договором строк не вчинив, борг не повернув.
При цьому зазначив, що строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом він пропустив з поважних причин, оскільки у січні 2015 року у нього загострилося хронічне захворювання, з 02лютого 2015 року постійно знаходився на лікуванні, а 11 листопада 2015 року йому була зроблена операція, після чого він тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні.
За таких обставин позивач просив суд визнати причини пропуску ним строку позовної давності поважними та поновити цей строк, а також стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики від 26 травня 2012 року в розмірі 894 971 грн та понесені ним судові витрати по сплаті судового збору.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжявід 15 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 у порушення умов договору позики від 26 травня 2012 року не виконав свого обовʼязку щодо повернення ОСОБА_1 суми позики у обумовлений цим договором строк, тому права позивача на повернення грошових коштів є порушеними. Звернувшись до суду з цим позовом у квітні 2016 року, ОСОБА_1 пропустив трирічний строк позовної давності, який сплив у липні 2015 року та про наслідки застосування якого заявив відповідач, при цьому не навів поважних причин для його поновлення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, вирішуючи питання поважності пропуску позивачем строку позовної давності, не взяли до уваги медичні рекомендації, надані ОСОБА_1 після проведення оперативного лікування, відповідно до яких останній не мав можливості реалізувати своє право на захист у межах строку позовної давності.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 травня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У липні 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу мотивований незгодою з доводами касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 травня 2012 року сторони у справі уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 35 000 доларів США, які зобов`язувався повернути протягом двох місяців, тобто в строк до 26 липня 2012 року, проте не повернув їх.
У звʼязку із захворюванням серця ОСОБА_1 звернувся до лікарні та перебував на стаціонарному лікуванні протягом таких періодів: з 02лютого до 10 лютого 2015 року, з 26 жовтня 2015 року до 23 листопада 2015 року, з 24 листопада 2015 року до 18 грудня 2015 року, з 25 грудня 2015 року до 30 грудня 2015 року.
З цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у квітні 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо підставності позовних вимог
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.