ПОСТАНОВА
Іменем України
27 січня 2020 року
Київ
справа №815/1563/17
адміністративне провадження №К/9901/4197/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №815/1536/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Харченко Ю.В., суддів Єфіменко К.С., Балан Я.В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, постановлену в складі: головуючого судді Танасогло Т.М., суддів Зуєвої Л.Є., Яковлєва О.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) із вимогами:
1.1. визнати неправомірним і скасувати рішення ДМС України від 17.11.2015 №802-15 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що він є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, водночас через очевидну небезпеку його життю він був вимушений виїхати до України і з метою отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся до органів міграційної служби. Проте ДМС України відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що винесено відповідне рішення від 17.11.2015 №802-15.
3. Позивач уважає, що ДМС України при винесенні спірного рішення не прийнято до уваги викладені в його заяві обставини звернення за захистом в Україні. Так, на час проживання в місті Нангархар позивач переслідувався зі сторони радикальних ісламістських угрупувань. У випадку його повернення до країни громадянської належності його життю, здоров`ю та свободі буде загрожувати реальна небезпека.
4. Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності заяви вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за результатами якого встановлено відсутність підстав уважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
5. Також під час вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем до органу міграційної служби не надано жодних відомостей і доказів стосовно погроз або інших обставин, які б свідчили про наявність реальної загрози застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Афганістану, уродженцем провінції Нангархар, район Маркхель, за національністю - пуштун, за віросповідання - іслам, мусульманин-суніт.
7. ОСОБА_1 Лалпача з міста Кабул (Афганістан) на рейсовому автобусі прибув до міста Мазарі-Шаріф, з якого легковим автомобілем потрапив до Таджикистану (Казахстан) та у подальшому - до Російської Федерації (місто Москва), де позивач знаходився двадцять діб. Після цього легковим автомобілем вибув у напрямку України, державний кордон якої перетнув 31.03.2014 нелегально, без документів, поза пунктом пропуску.
8. З метою отримання додаткового захисту ОСОБА_1 17.04.2014 звернувся до органів міграційної служби з заявою щодо надання йому статусу біженця, оскільки мав обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань.
9. 11 вересня 2015 року за результатами розгляду особової справи позивача, Головним Управлінням ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він не зазначив і не надав жодних доказів переслідувань за конвенційними ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі його повернення на Батьківщину. У регіоні постійного проживання ОСОБА_1 відсутні будь-які збройні конфлікти.
10. 17 листопада 2015 року ДМС України прийнято рішення №802-15 про відмову у визнанні позивача біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю, передбачених пунктом 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, умов.
11. Суди попередніх інстанцій установили, що причиною виїзду ОСОБА_1 з Афганістану (провінція Нангархар) послугувало те, що він був родичем голови району Маркхеб - Буніра, якого терористичним угрупуванням "Талібан" було вбито. Потім з Об`єднаних Арабських Еміратів прибув брат ОСОБА_2, він розпочав займатися розслідуванням вбивства свого брата, під час якого з талібами проведено переговори і виникла сутичка із застосуванням зброї. Під час сутички загинув один із головних талібів - Фазель і племінник позивача. На початку липня 2013 року таліби оточили будинок ОСОБА_1 Лалпача та хотіли всіх вбити, проте за результатами проведення військової операції позивачу вдалося втекти та виїхати до міста Джалалабад. У місті Джалалабад також спокійно не було, оскільки почалися нові погрози, об`єктом яких став безпосередньо ОСОБА_1, що й послугувало підставою для виїзду з Афганістану.
12. Із міста Кабул (Афганістан) позивач на рейсовому автобусі прибув до міста Мазарі -Шаріф, з якого легковим автомобілем потрапив до Таджикистану (Казахстан) та вподальшому - до Російської Федерації (місто Москва), де позивач знаходився двадцять діб. Після цього легковим автомобілем вибув в напрямку України, державний кордон якої перетнув 31.03.2014 нелегально, без документів, поза пунктом пропуску.
13. У процесі перевірки даних ОСОБА_1 з метою вирішення питання щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, фахівцями міграційної служби встановлено, що під час анкетування позивач зазначив, що його брата вбито 22.06.2013, проте під час протоколу співбесіди позивач вказує, що брата вбили у липні 2013 року.
14. Під час анкетування позивач зазначив, що на початку липня 2013 року на його будинок скоєно напад, стрілянина відбувалася всю ніч, після чого військовими проведено спецоперацію і ОСОБА_1 з родиною на гелікоптері доставили до міста Джелалабад, однак під час протоколу співбесіди позивач указує, що напад на будинок стався у лютому 2014 року в місті Джелалабад.
15. Під час анкетування позивач зазначив, що наприкінці 2013 року на позивача скоєно напад, а саме: машину таксі, в якій він знаходився, було обстріляно, проте розправи вдалося уникнути, оскільки швидкість автомобіля була більшою ніж у нападників. При цьому, у автомобіля таксі, у якому знаходився ОСОБА_1 Лалпача, було прострілене заднє колесо, а під час стрілянини вбито 60 талібів та шестеро військових. Однак під час протоколу співбесіди позивач указує, що було вбито 14 талібів і 5 мирних жителів.
16. Твердження позивача про те, що на будинок скоїли напад саме таліби не підтверджено, оскільки під час протоколу співбесіди ОСОБА_1 лише припускав, що це були вони, адже уважає, що таліби бажали помсти.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
17. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 22 травня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
18. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив із того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань не підтверджується достовірними доводами.
19. Також аналіз матеріалів особової справи позивача, з урахуванням інформації щодо країни походження, свідчить, що основною проблемою в Афганістані залишається небезпека в деяких віддалених районах країни. Афганською армією та поліцією проведено ряд активних операцій проти бойовиків "Талібану" в провінціях Нангархар, Тахар, Кундуз, Фаряб, Сарі-пуль, Урузган та Логар. Радикальні ісламські угрупування "Талібан" час від часу вчиняють теракти та напади на окремі категорії осіб, зокрема на чиновників різних рангів, поліцейських і військовослужбовців, а також командирів служби безпеки та працівників міжнародних гуманітарних організацій. Основними об`єктами для нападу вважаються особи, які пов`язані або надають допомогу уряду та міжнародним співтовариствам, у тому числі міжнародним збройним силам, журналісти та інші працівники засобам масової інформації, цивільні особи, які підозрюються у наданні підтримки антиурядовим формуванням, представники релігійних меншин та особи, які підозрюються в порушенні законів шаріату.
20. Водночас у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 належить до певної політичної, релігійної, військової або громадської організації, що, відповідно, позбавляє підстав віднесення його до потенційних груп ризику, які можуть зазнати переслідування чи серйозної шкоди в Афганістані.
21. Також суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що позивач перебував протягом 20 діб на території Російської Федерації, тобто знаходився у третій безпечній країні. Проте не звернувся за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, за місцем знаходження.
22. При цьому, такий проїзд скаржника через територію Російської Федерації не можливо вважати транзитним, оскільки транзитний проїзд здійснюється, як правило, без права на зупинку.
23. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач діяв згідно із Законом №3671-VI, прийнявши рішення відповідно до повноважень і з дотриманням процедури прийняття рішень, установлених вказаним Законом.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
24. 27 грудня 2017 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року.
25. У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неправильної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
26. Скаржник наголошує, що існує ризик переслідувань позивача за ознаками належності до певної соціальної групи: член родини осіб, які надають підтримку уряду.
27. Також скаржник указує, що судові рішення були прийняті без дослідження інформації щодо країни походження.
28. Зазначене порушення не є формальним, оскільки призвело до прийняття неправомірного та необґрунтованого рішення.
29. Щодо аргументу судів попередніх інстанцій про те, що позивач перебував протягом 20 діб на території Російської Федерації, тобто знаходився у третій безпечній країні, скаржник указує, що ця країна не дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
30. Позивач уважає, що Російська Федерація не забезпечить йому ефективного захисту проти висилання і можливості звернення за притулком та користування ним.
31. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2017 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Желтобрюх І.Л., суддям Білоусу О.В., Стрелець Т.Г.
32. Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
33. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 05 червня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
34. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
35. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
37. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.
38. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).