ПОСТАНОВА
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа №465/249/15-а
адміністративне провадження №К/9901/16718/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі Обрізко І.М., Нос С.П., Сапіга В.П.)
у справі №465/249/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради
про скасування розпорядження.
І. РУХ СПРАВИ
1. 19.01.2015 ОСОБА_1 звернулася до Франківського районного суду м. Львова з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.
2. Позивач просила суд скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 563 від 09.12.2014 "Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в паркові зоні на вул. Є.Коновальця-вул.Житомирській".
3. Постановою Франківського районного суду міста Львова від 08.06.2017 позов задоволено.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2017 скасовано постанову Франківського районного суду міста Львова від 08.06.2017 та прийнято нову про відмову в задоволенні позовних вимог.
5. 19.10.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 Просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 відкрито касаційне провадження. Справа по суті не розглядалась.
7. У зв`язку ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано на розгляд Верховному Суду.
8. Інші учасники справи заперечень на касаційну скаргу чи клопотань не подавали.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. У 2003 році Франківська районна адміністрація надала ОСОБА_1 як фізичні особі-підприємцю дозвіл №2-29 на влаштування кіоску з літнім майданчиком на вул. Коновальця
АДРЕСА_1 . Після отримання дозвільних документів, позитивного висновку щодо погодження містобудівного обґрунтування розміщення павільйону (кафе), наданого Управлінням Держкомзему у м. Львові, Львівська міська рада укладала з ОСОБА_1 договір оренди від 29.03.2010, яким надала в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Житомирська - вул. Є . Коновальця для обслуговування малої архітектурної форми. Договір укладено на 2 роки. Після закінчення строку договору орендар має переважне його право поновлення на новий строк.
11. Згодом ОСОБА_1 на орендованій нею земельній ділянці здійснила самочинне будівництво павільйону та в судовому порядку хотіла визнати право власності на павільйон.
12. Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2010 у справі № 2-5637/2010 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення - павільйон, загальною площею 250 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Зобов`язано ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" зареєструвати свідоцтво на право власності на зазначений павільйон (кафе).
13. Проте рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013 заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.12.2010 скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлове приміщення та його реєстрацію.
14. У іншій справі за позовом прокурора Франківського районну м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, треті особи- реєстратор ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення - павільйон, загальною площею 250,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 у справі №813/3321/14 в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що прокурор не довів порушення інтересів держави.
15. Прокурор позов обґрунтовував тим, що підставою виникнення права власності на вищезазначене нежитлове приміщення, а в подальшому і для здійснення реєстрації права власності стало заочне рішення Франківського районного суду від 30.12.2010, яке скасоване рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013. Тому рішення реєстратора БТІ про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - павільйон за ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з подальшим внесенням запису про скасування державної реєстрації права власності на вказане вище приміщення.
16. Судом встановлено, що на підставі заочного рішення Франківського районного суду м. Львова, 05.04.2011 реєстратором ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - павільйону, загальною площею 250,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (вул. Житомирська-Коновальця), про що внесено запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно. З інформаційної довідки з Реєстру права власності на нерухоме майно (індексний номер документа: 20040880) від 04.04.2014 вбачається, що реєстраційний номер майна: 33328285, власник ОСОБА_1, тип майна: нежитлове приміщення (павільйон).
17. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 та прийнято нову постанову про задоволення позову.
18. Проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2016 у справі №813/3321/14 скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 та залишено в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2014.
19. У відповідь на запит ОСОБА_1 про те чи не було скасовано рішення про державну реєстрації права власності на павільйон площею 250,00 кв.м., ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" листом від 28.04.2015 повідомило, що рішення державного реєстратора не скасовано, оскільки на момент прийняття ухвали Апеляційного суду Львівської області від 16.12.2013 про скасування цього рішення, повноваження реєстраторів БТІ з 01.01.2013 припинились.
20. Департаментом містобудування Львівської міської ради направлено ОСОБА_1 запрошення від 15.05.2013 про участь у спільному обстеженні території, внаслідок виявлення порушення Правил благоустрою, а самочинне встановлення літнього майданчику по вул . Коновальця-Житомирська . 21.05.2013 складено акт про неявку для участі в спільному обстеженні території. 21.05.2013 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення внаслідок самовільного влаштування літнього майданчика по вул. Коновальця-Житомирська, а 16.06.2013 винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.
21. 09.12.2014 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради винесено розпорядження № 563 "Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в парковій зоні на вул . Є. Коновальця- вул. Житомирській", пунктом 2 якого було зобов`язано ОСОБА_1 в місячний термін за власні кошти демонтувати самочинного встановлені дерев`яні павільйони площами 80,50 кв.м., 17.00 кв.м. та влаштовані літні майданчики площами 17,80 кв.м., 12,0 кв.м., 115,00 кв.м. в парковій зоні на вул. Є.Коновальця - вул. Житомирскій. Пунктом 3 цього Розпорядження зобов`язано начальника відділу соціально-економічного розвитку у випадку невиконання вимог пункту 2 розпорядження, у двотижневий термін подати документи у Франківську районну адміністрацію для вирішення питання демонтажу самочинного встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в примусовому порядку.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
22. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що розпорядження про демонтаж є незаконним, оскільки Законом України "Про місцеве самоврядування" районні державні адміністрації не наділені правом приймати розпорядження про знесення самочинного будівництва, оскільки такі заходи можуть бути застосовані виключно за зверненням цього органу до суду з відповідним позовом. Крім того, відповідач не викликав позивача на міжвідомчу комісію про розгляд питання щодо демонтажу, не повідомляв про розгляд цього питання, не витребовував документи на об`єкт будівництва, який зобов`язує знести. Вважає, що відповідач перевищив свої повноваження та перейняв повноваження судів, які мають право вирішувати питання примусового демонтажу об`єктів будівництва.
23. На думку позивача, відповідно до Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, голова районної державної адміністрації уповноважений своїм розпорядженням затверджувати відповідний висновок міжвідомчої комісії з рекомендаціями, а не приймати розпорядження про зобов`язання знести самочинне будівництво.
24. Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що до повноважень Франківської районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд питань та вжиття заходів щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо). Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.09.2011 року №835 "Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові" передбачено право міжвідомчих комісій при районних адміністраціях приймати рішення про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва, зокрема, у разі порушення прав інших осіб. Положення застосовується не лише до об`єктів самочинного будівництва, а й до перепланування, реконструкції та переобладнання житлових приміщень шляхом встановлення балконів, лоджій, веранд та інше без влаштування фундаментів.
25. Стверджував, що даний об`єкт збудований позивачем самочинно, без виготовлення проекту будівництва, без відведення у користування земельної ділянки її власником - Львівською міською радою.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
26. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що органи місцевого самоврядування наділені правом контролю за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об`єктів, та встановлення такого факту. Проте законодавство не наділяє орган місцевого самоврядування можливістю самостійно приймати рішення про перебудову чи знесення таких об`єктів, а зобов`язує звертатись до суду з відповідним позовом про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову або знесення самочинного будівництва за її рахунок.
27. Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та відмовив в позові, виходячи з того, що рішення відповідача не є обов`язковим до виконанням, а є рекомендаційним, тому не порушує прав та законних інтересів позивача.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
28. У касаційній скарзі скаржник посилався на те, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в позові, оскільки органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями самостійно приймати рішення про демонтаж об`єктів будівництва, а повинні звертатись до суду з відповідним позовом. Крім того, запис про державну реєстрацію права власності на павільйон не скасовано.
29. Заперечень на касаційну скаргу не подано.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
31. Правовим питанням даного спору є компетенція органу місцевого самоврядування приймати розпорядження про демонтаж в примусовому порядку встановленого самочинного об`єкта. Тому питання про визнання чи не визнання даного об`єкта (павільйону) як самочинного не є предметом цього спору.
32. Оцінюючи повноваження органу місцевого самоврядування приймати розпорядження про демонтаж, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 563 від 09.12.2014 "Про демонтаж самочинно встановлених дерев`яних павільйонів та літніх майданчиків в паркові зоні на вул. Є.Коновальця-вул.Житомирській" є формою контролю органу місцевого самоврядування за дотриманням законодавства, що регулює містобудівну діяльність, зокрема, і щодо самочинно збудованих об`єктів та встановлення такого факту. Факт винесення такого розпорядження не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки захисту підлягає саме порушене право, а розпорядження має рекомендаційний характер.
33. Верховний Суд погоджується з цим висновком з огляду на таке.
34. Відповідно до статті 10 Законом України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.
35. Відповідно до статті 12 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
36. Відповідно до ч. 1, 2 статті 34 цього ж Закону правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
37. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
38. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
39. У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.
40. Орган місцевого самоврядування забезпечує вільний доступ населення до затверджених Правил.
41. Правила включають: 1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; 2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій; 3) вимоги до утримання зелених насаджень на об`єктах благоустрою - територіях загального користування; 4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території; 5) вимоги до санітарного очищення території; 6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні; 7) порядок розміщення малих архітектурних форм; 8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.