ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/9961/16
ВСТАНОВИВ:
QUICKCOM LIMITED (КВІККОМ ЛІМІТЕД) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання кредитного договору № 38, укладеного 06.05.2014 між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива".
Розглядаючи заявлені вимоги, суди встановили, що 06.05.2014 за наслідками розгляду звернення ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та з метою недопущення погіршення стану ліквідності останнього, Правлінням Національного Банку України було постановлено надати ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" додаткові кошти в розмірі 950 000 000 грн на строк до 360 днів за відсотковою ставкою на рівні потрійної облікової ставки НБУ.
На підставі зазначеної Постанови № 258/БТ від 06.05.2014 між Національним банком України (кредитором) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (позичальником) 06.05.2014 укладено Кредитний договір № 38, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 950 000 000 грн на строк з 06.05.2014 до 30.04.2015 (включно).
Цей Кредитний договір вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за цим Кредитним договором.
Пунктом 6.4 Кредитного договору узгоджено, що цей кредитний договір може бути розірваний за згодою сторін або у судовому порядку, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та умовами цього кредитного договору.
Після цього 23.06.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", згідно з яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива".
З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 167 від 10.09.2015 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" до 23.10.2015 включно.
В подальшому, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12, статтями 35 - 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 193 від 23.10.2015, відповідно до якого продовжено визначені Законом повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені, зокрема, статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Посилаючись на те, що на момент укладення Кредитного договору відповідачі враховували офіційні фінансові (економічні) показники діяльності позичальника - ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" та не могли передбачити істотну зміну обставин, які відбудуться під час виконання договору. Так, позивач вважає, що істотною зміною обставин, які відбулись після укладення Кредитного договору є введення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", які можуть привести до подальшої ліквідації останнього, а також спричинити порушення майнових прав позивача, як акціонера цього банку та понесення ним значних збитків з позбавленням можливості скористатись передбаченим статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства" правом. Також зміною обставин, які сторони договору не могли передбачити під час укладення Кредитного договору, позивач вважає загострення соціальної та економічної ситуації на сході України.
За висновками судів обох інстанцій, обставини, встановлені під час розгляду позовних вимог у даній справі, не свідчать про наявність підстав для розірвання Кредитного договору, тому рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2019, у задоволенні позову відмовили.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
В обґрунтування свої вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, внаслідок чого судами зроблено помилкові висновки проте, що обставини, зазначені позивачем, не підтверджують наявності підстав для розірвання Кредитного договору.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як правильно зазначено судами, в силу статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання допускається виключно у випадках, встановлених договором або законом. Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена у статті 651 ЦК України, за якою не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.
При цьому, в частині 2 вказаної статті зазначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
В статті 652 ЦК України зазначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.
Згідно з частиною 4 статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
При цьому, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, чинне законодавство пов`язує можливість розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, у разі наявності вказаних чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України.
Судами правильно зазначено, що застосування статті 652 ЦК України є відображенням дії у договірних правовідносинах справедливості, добросовісності, розумності як загальних засад цивільного судочинства з огляду на ті обставини, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані фактори, що істотно порушують баланс інтересів сторін та суттєво знижують очікуваний результат для кожної зі сторін договору.
Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.
Таким чином, передбачене вказаними статтями право, зокрема, на розірвання договору у разі істотної зміни обставин, направлене на захист сторін такого договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних з подальшим виконанням договору в умовах виникнення обставин, що відповідають характеристикам, зазначеним в статті 652 ЦК України.
Таке право сторони можуть реалізувати у разі, коли вони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, сторонами кредитного договору, про розірвання якого заявлено позов у даній справі, є Національний банк України та Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", тоді як з позовною заявою про розірвання даного договору звернулася Компанія QUICKCOM LIMITED, що не є стороною укладеного договору.
Відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 04.02.2015 у справі № 6-233цс-14).