ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 908/2394/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" та заступника прокурора Запорізької області
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 (колегія суддів Кузнецов В.О. головуючий, Вечірко І.О., Березкіна О.В.) та на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2019 (колегія суддів Колодій Н.А. головуючий, Зінченко Н.Г., Мірошниченко М.В.) у частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог
за первісним позовом Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжалюмінторг"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Фонд державного майна України,
2. ОСОБА_1,
про визнання недійсним договору позики,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжалюмінторг"
до Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Фонд державного майна України,
2. ОСОБА_1,
про застосування правових наслідків недійсності договору позики
за участю:
відповідача: 1) Нурагін М.В.(адвокат), 2) Костюк І.І.(довіреність)
прокурора: Федюк Ю.П. (посвідчення),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", яке було перейменовано у Акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі-позивач), звернулося у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжалюмінторг" (далі-відповідач) згідно якого, уточнивши свої вимоги, просило визнати недійсним договір позики від 25.09.2014 № ЗАТ-Д-2014-005/ЗАлК-Д-2014-205, який укладено між позивачем та відповідачем (далі-договір позики).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений всупереч інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, з метою ослаблення держави та створення соціально-економічної напруги у суспільстві, що є підставою для визнання його недійсним.
1.3. Відповідач подав до суду зустрічний позов, згідно якого просив застосувати правові наслідки недійсності договору позики та стягнути з позивача на користь відповідача 43 000 000,00 грн.
1.4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що у разі визнання договору позики недійсним суд повинен застосувати наслідки його недійсності шляхом здійснення реституції.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.07.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019, відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що позивач за первісним позовом не довів тих обставин, з якими він пов`язував недійсність оспорюваного правочину, оскільки він не суперечить інтересам держави і суспільства, тому відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину, на яких наполягав відповідач у зустрічному позові.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. У касаційних скаргах позивач та заступник прокурора Запорізької області просять скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове, яким позов задовольнити.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що судові рішення в оскаржуваній частині прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що спірний договір був укладений за відсутності згоди наглядової ради позивача, що він направлений на виведення коштів з державного сектору економіки, що потягло за собою формування штучної кредиторської заборгованості у позивача, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому позивач вказує на помилковість висновків судів про те, що єдиним доказом порушення інтересів держави та суспільства є наявність вини у формі умислу, яка повинна бути підтверджена вироком суду, так як положення частини третьої статті 228 ЦК України не ставлять в залежність необхідність встановлення вини. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про надання міжнародної правової допомоги та витребування доказів.
3.3. Заступник прокурора Запорізької області обґрунтовує касаційну скаргу тим, що намір сторін на укладення правочину не відповідає інтересам держави і суспільства, що підтверджується відповідним кримінальним провадженням, яке розслідує УСБУ в Запорізькій області та листом цієї служби від 19.02.2018. При цьому прокурор зазначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 у справі № 48/448-13/364 був повернутий пакет акцій державі в собі Фонду державного майна України, що вказує на умисел сторін при укладенні спірного договору. Також прокурор посилається на відсутність згоди наглядової ради позивача щодо укладення спірного правочину та практику Верховного Суду, яка викладена у постановах від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
4.1. У відзивах на касаційні скарги відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
4.2. 11.01.2020 згідно поштового конверту заступником прокурора Запорізької області до суду касаційної інстанції подано письмові поясненнях, які за своєю суттю є доповнення до касаційної скарги.
Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).
Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку.
За вказаних обставин такі доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції не можуть прийматися до розгляду, тому залишаються без розгляду.
5. Мотивувальна частина
5.1. Відмовляючи у задоволенні первісного позову суди встановили, що 25.09.2014 між сторонами зі справи був укладений договір позики, за умовами якого відповідач передає у власність позивача грошові кошти у розмірі 43 000 000,00 грн., а позивач зобов`язується повернути суму позики. Пунктами 3.2, 3.3. договору позики визначено, що позика надається у безготівковій формі, платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позивача. Позика вважається переданою позивачу в момент зарахування її суми на поточний рахунок позивача.
5.2. Суди встановили, що на виконання умов договору, відповідач згідно платіжного доручення від 26.09.2014 № 00148 перерахував обумовлену суму позики на відповідний рахунок позивача.
5.3. При цьому суди зазначили, що позивачем не надано жодних доказів про те, що кошти, одержані ним саме за договором позики, були перераховані позивачем на користь афілійованої компанії Російської Федерації - RS International GMBH, яка є афілійованим підприємством ОК "РУСАЛ", що призвело до знецінення корпоративних прав держави в особі Фонду державного майна України.
5.4. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
5.5. Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5.6. Згідно з частиною першою ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.