ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 911/2592/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
секретар судового засідання: Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 (колегія суддів: Разіна Т.І. - головуючий, Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.) та на рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2019 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.С.К. СІТІ"
до 1. Васильківської міської ради,
2. Фізичної особи - підприємця Любченко Любові Анастасіївни,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1
про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки
за участю:
позивача: Спасибко А.В. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Звернувшись в суд з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Н.С.К. СІТІ" (далі - позивач) просило:
- визнати незаконним рішення Васильківської міської ради (далі - відповідач-1) від 17.10.2012 №03.49-30VI "Про надання дозволу Фізичній особі - підприємцю Любченко Любові Анастасіївни на розміщення малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності та укладення договору сервітуту на земельну ділянку під тимчасовою спорудою по вул. Грушевського (біля буд.№21)";
- визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту для будівництва та обслуговування малої архітектурної форми №66 від 26.10.2012 укладеного між Васильківською міською радою та Фізичною особою - підприємцем Любченко Любов Анастасіївною (далі - відповідач-2);
- зобов`язати Фізичну особу - підприємця Любченко Любов Анастасіївну звільнити земельну ділянку, площею 28 кв.м, розташовану в місті Василькові по вул. Грушевського, в районі будинку №19, шляхом демонтажу тимчасової споруди - торгівельного кіоску (автопричіп "Купава"), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 та торгівельного (холодильного) обладнання, та привести її у попередній стан.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-2 через незаконне рішення відповідача-1 здійснюється господарська діяльність на орендованій позивачем у відповідача-1 земельній ділянці, що порушує права позивача.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019, позов задоволено повністю.
2.3. Судові рішення мотивовані тим, що у відповідача-1 не було підстав для прийняття спірного рішення, оскільки законодавством не було передбачено на момент винесення рішення можливості встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд і відсутні докази того, що потреби відповідача-2 не могли були бути задоволені іншим способом. Крім того, перед оформленням паспорту прив`язки суб`єкт господарювання мав отримати документи на землекористування і відповідач-2 всупереч ст.123 Земельного кодексу України не розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи
3.1. В скарзі відповідач-1 просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове про відмову у позові, посилаюсь на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог відповідач-1 зазначає, що судами не взято до уваги, що відповідно до законодавства єдиною підставою для встановлення відповідачем-2 тимчасової споруди є паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а земельним законодавством спірні правовідносини не регулюються.
3.2. Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати прийняті судові рішення, і ухвалити нове про відмову у позові, посилаючись на порушення судами чинного законодавства.
Третя особа у справі також подала відзив на касаційну скаргу з вимогами про скасування прийнятих судових рішень і ухвалення нового, про відмову у позові, посилаючись на порушення судами вимог чинного законодавства.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.295 Господарського процесуального кодексу України відзив має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Разом з тим, положеннями ст.297 цього Кодексу передбачено можливість приєднання до касаційної скарги. Враховуючи зміст поданого відповідачем-2, а також третьою особою відзиву і їх вимоги, вказані документи за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги.
Згідно ч.3 ст.297 наведеного Кодексу до заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи. До відзиву відповідача-2 і третьої особи доказів про сплату судового збору не додано.
Положеннями вказаного кодексу не передбачено, що відзив за своїм змістом може бути приєднанням до касаційної скарги, але чітко визначено, що суть відзиву на касаційну скаргу полягає у викладені обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а не навпаки.
Відповідно до положень статті 43 частини 2 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема і подання процесуального документу, спрямованого на перешкоджання розгляду справи.
Подання вказаних відзивів, які за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, не відповідає вказаним положенням Господарського процесуального кодексу України, отже суперечить завданню господарського судочинства, та за своєю суттю спрямоване на перешкоджання розгляду справи, встановленню дійсних обставин справи.
З урахуванням наведеного вказані обставини є підставою відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України для залишення їх без розгляду.
3.3. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а прийняті судові рішення без змін, зазначаючи про правильне застосування судами норм права. Так позивач вказує, що перед отриманням паспорту прив`язки тимчасової споруди суб`єкт господарювання має отримати документ на землекористування і лише після їх отримання він може звертатись за оформленням паспорту прив`язки. На момент прийняття спірного рішення відповідачем-1 законодавством не було передбачено можливість встановлення сервітуту на право розміщення тимчасової споруди. Відповідачем-2 не обґрунтовано, що він не міг змоги задовольнити свої інтереси інакше, як через встановлення сервітуту. Відповідачем-2 всупереч ст.123 Земельного кодексу України не було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під тимчасовою спорудою.
4. Мотивувальна частина
4.1. Як встановлено судами, позивач є орендарем земельної ділянки (кадастровий номер 3210700000:12:009:0031), загальною площею 0,3687 га по вул. Грушевського, 19 в м. Василькові на підставі договору оренди від 04.08.2004 року №160, укладеного із відповідачем-1. Також, позивачу на праві власності належить нежитлова будівля загальною площею 3 808,3 кв.м, яка розташована на вищевказаній земельній ділянці (в якій розташований магазин "Фуршет"), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25.06.2013, а також витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.06.2013.
Васильківська міська рада прийняла рішення від 17.10.2012 №03.49-30VI "Про надання дозволу Фізичній особі - підприємцю Любченко Любові Анастасіївни на розміщення малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності та укладання договору сервітуту на земельну ділянку під тимчасовою спорудою по вул. Грушевського (біля буд. № 21)".
На підставі договору особистого строкового сервітуту для будівництва та обслуговування малої архітектурної форми №66 від 26.10.2012, Васильківська міська рада встановила відповідачу-2 терміном на 10 років особистий строковий сервітут на земельну ділянку загальною площею 28 кв.м, цільове призначення - землі комерційного використання, яка знаходиться за адресою: м. Васильків, вул. Грушевського, (біля буд. № 21).
01.12.2016 між відповідачем-2 (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Сухенко Тетяною Валеріївною (орендар) (третя особа) укладено договір оренди торгівельного кіоску (автопричіпу "Купава") та земельної ділянки на якій він розташований.
4.2. Позов у справі поданий про скасування рішення ради про встановлення сервітуту для розміщення тимчасової споруди, про визнання недійсним спірного договору, а також про зобов`язання демонтувати вказану споруду.
Статтею 21 цього Кодексу визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1).
Згідно зі статтею 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1).
Водночас відповідно до частини першої статті 203 наведеного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1). Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (ч.2).
Згідно ч.2 ст.402 вказаного Кодексу земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (ч.1).
4.3. Статтею 99 цього Кодексу у відповідній редакції передбачено види земельних сервітутів, серед яких сервітут для розміщення тимчасових споруд не передбачено.
Разом з тим, визначено, що можуть бути укладені інші земельні сервітути.
4.4. Однак із наведених норм права вбачається, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
4.5. Із встановлених судами обставин справи та досліджених доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для будівництва та обслуговування малої архітектурної форми на орендованій позивачем земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, встановлення малої архітектурної форми на іншій земельній ділянці.
Вищевказаним підтверджуються висновки судів попередніх інстанцій про те, що при винесенні відповідачем-1 оспореного рішення та при укладенні договору особистого строкового сервітуту для будівництва та обслуговування малої архітектурної форми були порушені норми вказаного законодавства щодо встановлення земельного сервітуту.
4.6. У статті 5 Земельного кодексу України серед принципів земельного законодавства визначено, зокрема, такі як невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом та забезпечення гарантій прав на землю.