ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/14138/18
NIBULON, SA звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівництва підприємства з виробництва комбікормів, укладеного між ПАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Спецагропроект"; визнання недійсним Іпотечного договору від 07.06.2018, укладеного між ТОВ "Спецагропроект" та ТОВ "Фінансова компанія" Монополіум Фінанс" в частині іпотеки будівництва підприємства з виробництва комбікормів; визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 257003970 від 29.10.2015; визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41498509 від 07.06.2018; визнання недійсним і скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №11820908 від 29.10.2015; визнання недійсним і скасування запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26518908 від 07.06.2018; зобов`язання приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Б.В. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності на будівництво підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 10 т/год за ТОВ "Спецагропроект"; зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басай Р.М. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації іпотеки будівництва підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 10 т/год за ТОВ "Фінансова компанія "Монополіум Фінанс".
Під час розгляду вказаного позову суди попередніх інстанцій встановили, що 29.10.2015 між ПАТ "Компанія "Райз" (Продавцем) та ТОВ "Спецагропроект" (Покупцем) укладено Договір купівлі-продажу будівництва підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 10 т/год (надалі - Договір купівлі-продажу). Відповідно до п.1.1. Договору купівлі-продажу Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає у власність будівництво підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 10 т/год, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Рогатинський район, м. Рогатин, вул. Галицька, буд.18 "Ж". Будівництво, яке є предметом цього договору, належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (№45419090), виданого 09.10.2015 Реєстраційною службою Рогатинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2015 за №11546150.
Згідно з п.1.4. Договору купівлі-продажу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформація про зареєстровані обтяження, іпотеку, інші речові права на будівництво відсутня.
У відповідності до п. 2.1. Договору купівлі-продажу продаж предмету договору за домовленістю сторін вчиняється за 721 827 600,00 грн, які отримані продавцем від покупця до укладення цього договору. Підписання цього договору продавцем є підтвердженням факту одержання ним від покупця повної оплати за будівництво.
На підтвердження оплати за Договором купівлі-продажу відповідачами надано платіжні доручення з призначенням платежу "за основні засоби (будівництво підприємства за адресою: м. Рогатин, вул. Галицька, 18Ж)" з відміткою ПАТ Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про проведення платежів.
Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюк Б.В. та на його підставі приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 257003970 від 29.10.2015 та реєстрації права власності на майно за ТОВ "Спецагропроект".
На підставі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суди попередніх інстанцій з`ясували, що право власності на будівництво підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 10 т/год, яке знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Рогатинський район, м. Рогатин, вул. Галицька, буд.18 "Ж" зареєстроване за відповідачем-2.
07.06.2018 між ТОВ "Спецагропроект" та ТОВ "Фінансова компанія "МОНОПОЛІУМ ФІНАНС" укладено іпотечний договір від 07.06.2018, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басай P.M. і зареєстрований в реєстрі за №249.
На підставі вказаного іпотечного договору від 07.06.2018 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Басай P.M. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 41498509 від 07.06.2018, а також внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №26518908 від 07.06.2018 за ТОВ "Фінансова компанія "МОНОПОЛІУМ ФІНАНС".
Посилаючись на те, що укладення спірного договору купівлі-продажу порушує принцип добросовісності, здійснено поза межами цивільних прав позивача, з протиправною метою - приховування майна ПАТ "Компанія "Райз" від NIBULON S.A. - останній звернувся до господарського суду з цим позовом.
Оспорюючи вказані договори та відповідні нотаріальні і реєстраційні дії, позивач стверджував, що він є кредитором відповідача-1, внаслідок укладення Договору купівлі-продажу було порушено його право на задоволення грошових вимог за рахунок майна, відчуженого відповідачем-1, тому має право звертатись за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом.
Суди встановили, що грошові вимоги позивача до відповідача-1 підтверджуються рішенням апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) від 23.05.2014 № 4323А(і), за яким з відповідача-1 присуджено до стягнення на користь позивача 17 536 000, 00 доларів США в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4% з дати невиконання зобов`язань - 11.01.2011 і до дати повної сплати відшкодування збитків; арбітражні витрати та витрати за апеляцією.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.12.2017 у справі № 759/16206/14-ц надано дозвіл на примусове виконання на території України вказаного рішення апеляційної колегії арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06.12.2017 залишено без змін.
Однак, дійшовши висновку, що позивачем не доведено як факту порушення відповідачами його прав чи інтересів під час укладення Договору купівлі-продажу, так і наявності передбачених Цивільним кодексом України підстав для визнання спірного правочину недійсним, Господарський суд міста Києва рішенням від 26.03.2019 відмовив в позові у повному обсязі.
Північний апеляційний господарський суд з таким рішенням погодився, тому постановою від 15.10.2019 залишив його без змін. Крім того, додатковою постановою від 29.10.2019 апеляційним судом стягнуто з NIBULON, SA на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецагропроект" 43 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
В касаційній скарзі позивач просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; рішення та постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю; додаткову постанову апеляційного суду скасувати, у задоволенні заяви ТОВ "Спецагропроект" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу відмовити.
Скаржник вважає помилковими висновки судів про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу не вплинув на права та інтереси позивача та вчинений з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.
За доводами скаржника, відмовляючи в позові, суди обох інстанцій не врахували наявності у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, а також ознак фіктивного правочину; не дослідили фактичні обставини, що передували укладенню правочину, та дійсні наміри ПАТ "Компанія "Райз" і ТОВ "Спецагропроект"; не надали належної оцінки обставинам укладення спірного договору купівлі-продажу з пов`язаною особою ТОВ "Спецагропроект", яка за доводами скаржника достеменно свідчить, що спірний правочин вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу ПАТ "Компанія "Райз" за невиконаним зобов`язанням, зокрема, перед позивачем.
Також, за доводами скаржника, судами попередніх інстанцій взагалі не перевірено, чи відповідала поведінка ПАТ "Компанія "Райз" і ТОВ "Спецагропроект" певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів позивача як іншої сторони зобов`язального правовідношення, боржником в якому є ПАТ "Компанія "Райз"; чи утрималось ПАТ "Компанія "Райз" при здійсненні своїх прав стосовно нерухомого майна, відчуження якого є предметом оспорюваного правочину від дій, які могли б порушити права чи інтереси позивача; чи діяло ПАТ "Компанія "Райз" очевидно недобросовісно та чи зловживало воно правами стосовно позивача, оскільки уклало договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника; чи залишилось у власності ПАТ "Компанія "Райз" після відчуження спірного нерухомого майна інше майно, не обтяжене зобов`язаннями перед іншими кредиторами, за рахунок якого ПАТ "Компанія "Райз" може й надалі в повному обсязі відповідати за своїми зобов`язаннями перед Nibulon S.A.; чи був оспорюваний правочин вчинений ПАТ "Компанія "Райз" у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед Nibulon S.A. та чи перестало ПАТ "Компанія "Райз" бути платоспроможним внаслідок вчинення вказаного правочину, і не поставили вказаний спірний правочин під сумнів у частині його добросовісності; чи призвело вчинення ПАТ "Компанія "Райз" оспорюваного правочину до такого стану, у якому воно стало неплатоспроможним перед своїми кредиторами, зокрема, перед позивачем; не перевірили обґрунтованість правомірних очікувань позивача щодо майна ПАТ "Компанія "Райз", відчуження якого є предметом спірного правочину, зокрема, не перевірили, чи були сподівання позивача раціональними та зумовленими законом; чи піклувалось ПАТ "Компанія "Райз" при обранні варіанта добросовісної поведінки щодо розпорядження нерухомим майном, відчуження якого є предметом спірного правочину, про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими, та чи відповідала така поведінка ПАТ "Компанія "Райз" критеріям розумності; чи мав оспорюваний правочин певну правову та фактичну мету, і не перевірили, чи була така мета очевидно неправомірною та/або недобросовісною; чи могло ПАТ "Компанія "Райз" передбачити негативні наслідки для себе у випадку визнання та звернення рішення міжнародного комерційного арбітражу на території України, видачі судом виконавчого документа і відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, відчуження якого є предметом спірного правочину.
Водночас, на думку скаржника, відмовляючи у визнанні недійсним Договору купівлі-продажу з тієї підстави, що позивачем не зазначено, яку саме норму права порушує такий правочин, суди не врахували того, що при вирішенні господарського спору у даній справі зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним в тому, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у даному випадку - це укладення відповідачем-1 - боржником - договору з метою уникнення звернення кредитором стягнення на це майно.
Як стверджує скаржник, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 489/5148/18 у спорі, що виник між банком та фізичною особою у зв`язку з укладенням останньою договору дарування належної їй квартири на користь родичів з метою уникнення звернення стягнення на відповідне майно, в постанові від 14.01.2020, зазначив, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
За доводами скаржника, викладені в численних постановах Касаційного цивільного суду висновки, якими вирішено аналогічні спори за участю фізичних осіб на користь їх кредиторів, в сукупністю із іншими зазначеними скаржником обставинами свідчать про наявність підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної проблеми щодо можливості оскарження кредитором фраудаторних правочинів в судах господарської юрисдикції.
Також, в якості підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду скаржник посилається на відсутність в чинному законодавстві норми, яка дозволяє кредитору в судовому порядку оспорювати договори, що містять ознаки фраудаторного правочину, і це свідчить про необхідність врегулювання даного питання саме постановою Великої Палати Верховного Суду у даній справі.
Водночас, посилаючись на незаконність постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019, скаржник також просить скасувати додаткову постанову від 29.10.2019, якою з нього стягнуто судові витрати за розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 заперечував проти вимог скаржника, зазначив, що вимоги до позивача у відповідності до рішення Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами є грошовими, не стосуються об`єкта, відчуження якого є предметом Договору купівлі-продажу; на момент укладення спірного правочину не існували обтяження щодо об`єкта Договору від 29.10.2015; наявність кредиторських вимог позивача до відповідача-1 не свідчить про наявність права у позивача на майно, що є предмет Договору купівлі-продажу; вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що укладенням спірного договору права позивача порушені не були.
Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу також заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані рішення залишити без змін, зазначає, що позивач не є і не був власником відчуженого майна; заборони на відчуження об`єкту на дату укладення договору не існувало; підстави для визнання недійсним Договору від 29.10.2015, передбачені статтями 203 та 215 ЦК України відсутні; посилання позивача на порушення принципів справедливості, добросовісності, розумності є необґрунтованими, оскільки вказані принципи стосуються сторін спірного правочину, стороною якого позивач не є; рішення Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами не передбачало задоволення вимог позивача шляхом звернення стягнення на майно, що становить предмет спірного договору; права позивача на майно у момент вчинення спірного правочину були відсутні, оскільки сама по собі наявність рішення про стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошових коштів не свідчить про наявність прав позивача на майно відповідача-1.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. В силу приписів частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За доводами скаржника, оцінюючи обставини, зазначені в позовній заяві, суди попередніх інстанцій, мали перевірити, чи існують передбачені законом підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу та задоволення решти вимог, зокрема, встановлені в статтях 228, 234, 526 ЦК України, статтях 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", статтях 44, 45, 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" тощо, та зробити висновок, чи відповідає оспорюваний договір купівлі-продажу чинному законодавству.
Так, позивач вважає, що підставою недійсності Договору купівлі-продажу є його вчинення пов`язаними особами за наявності їх зловмисної домовленості, направленої на приховування майна від можливості звернення на нього стягнення у разі примусового виконання судового рішення щодо стягнення з відповдіача-1 грошових коштів на користь позивача.
Відповідно до частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Між тим, суди попередніх інстанцій не встановили тих обставин, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинялись від імені відповідачів-1,2 посадовими особами всупереч їх інтересам; не виявили невідповідності змісту таких правочинів справжньому волевиявленню суб`єктів господарювання; визнали недоведеними доводи позивача про те, що представники відповідача-1, укладаючи договір купівлі-продажу, діяли всупереч інтересам довірителя з метою задоволення особистих інтересів.
При цьому, як правильно враховано судами, NIBULON, SA не є довірителем (стороною) за оспорюваним правочином, а сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність.
Колегія суддів також враховує висновок, що міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/4088/17, у якому зазначено, що може бути визнаний фіктивним договір купівлі-продажу з тих підстав, що він не був виконаний з боку покупця в частині оплати придбаного майна, а справжньою метою укладення договору було штучне виведення ліквідної нерухомості з власності продавця на користь пов`язаної особи з метою уникнення звернення стягнення на майно за договором кредиту.
Також, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, Суд зазначив, що спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів). Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами….. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання….Однак у цій справі позов подано стороною правочину, яка стверджує, що правочин було вчинено з пов`язаною особою з метою уникнути звернення стягнення на належне їй Майно, тобто не всупереч її інтересам. Те, що внаслідок відчуження Майна зобов`язання Позивача перед кредитором не припинилось і розмір його не зменшився, не спростовує того, що внаслідок відчуження Майна за правочином, оплата за яким не надійшла, було ускладнене або стало неможливим ефективне звернення стягнення на майно цієї особи. Зазначені Позивачем і встановлені судами обставини вказують на те, що Договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Встановлені обставини свідчать також про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності Позивача без отримання оплати за це майно під час існування майнового спору за участю Позивача як одного із солідарних боржників у цьому спорі, з метою уникнути виконання відповідного грошового зобов`язання, а тому оспорюваний у цій справі правочин може бути визнаний фіктивним відповідно до статті 234 ЦК України. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц міститься висновок про те, що "згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18.
Між тим, одне лише посилання на обставини укладення спірного договору без наміру відчужити майно на користь пов`язаної особи без здійснення оплати та з метою уникнення на нього стягнення, є лише припущенням, доки позивачем не буде надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору.