ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Кібенко О.Р., Рогач Л.І., Уркевича В. Ю.
6 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 804/3813/16
Провадження № 11-1409апп18
за позовом Верхньодніпровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Кам`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області; далі - ОДПІ) до ПАТ «Актабанк» про стягнення заборгованості за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Актабанк» (далі - Уповноважена особа Фонду).
Відповідно до вимог частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Обставини спору
У червні 2016 року ОДПІ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Актабанк» про стягнення з відповідача податкового боргу на загальну суму 27 141 грн 31 коп. На обґрунтування позову ОДПІ зазначила, що відповідач перебуває на податковому обліку в цій ОДПІ як платник податків, зборів та обов`язкових платежів і має податковий борг на вказану вище загальну суму, який станом на 30 травня 2016 року залишається несплаченим, що стало підставою для звернення до суду з позовом про його стягнення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20 липня 2016 року позов задовольнив: стягнув з рахунків ПАТ «Актабанк» у банках, що обслуговують платника податків, на користь бюджету податковий борг на загальну суму 27 141 грн 31 коп. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2017 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що заборгованість зі сплати податку є узгодженою, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що ці рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, оскільки вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Також скаржник послався на те, що цей спір з урахуванням положень статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв`язку із визнанням його неплатоспроможним. На підставі викладеного скаржник просив скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
Висновок Великої Палати Верховного Суду
Постановою від 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду задовольнила частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвалу Дніпропетровський апеляційний адміністративного суду від 26 січня 2017 року скасувала, ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір про стягнення контролюючим органом з платника податків податкового боргу є публічно-правовим спором і такий спір регулюється спеціальною нормою (Закон № 4452-VI), процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку є відмінною від процедури банкрутства за Законом № 2343-XII. У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Щодо суті позовних вимог зазначила, що вимога контролюючого органу про стягнення з ПАТ «Актабанк» податкового боргу з земельного податку та з податку на нерухоме майно за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, тобто в період здійснення ліквідаційної процедури, яку розпочато 16 січня 2015 року, в порядку, передбаченому Податковим кодексом України (далі - ПК України), є необґрунтованою, та, ураховуючи викладене, дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОДПІ про стягнення з рахунків ПАТ «Актабанк» податкового боргу в сумі 27 141 грн 31 коп., адже передбачений ПК України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку, стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред`явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини другої частини четвертої статті 49 Закону № 4452-VI).
Зміст окремої думки
Не погоджуючись із такою позицією Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 листопада 2019 року, ухваленої за наслідком перегляду постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 липня 2016 року та ухвали Дніпропетровський апеляційний адміністративного суду від 26 січня 2017 року у справі № 804/3813/16.
Так, за змістом частини другої статті 6 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом №4452-VI.
Частина перша статті 2 Закону № 4452-VI надає визначення терміну виведення неплатоспроможного банку з ринку - це заходи, які здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону та неплатоспроможного банку - банку, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-ІІІ .
Положеннями пункту 1.1. статті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
У по