Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 200/19766/16-ц
провадження № 61-4313св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2018 року у складі судді Шевцової Т. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Якуба Олена Анатоліївна,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26квітня 1985 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . Під час перебування в шлюбі вони за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 1997 року придбали квартиру АДРЕСА_1 . 12 січня 1998 року ОСОБА_2 без її згоди продав зазначену квартиру своїй матері - ОСОБА_4 . Зазначала, що про укладення відповідачем спірного договору їй стало відомо лише у квітні 2016 року, коли у поштовій скриньці вона виявила копію позовної заяви ОСОБА_3 . Просила визнати зазначений правочин недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України у цивільній справі №6-1587цс16 відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним - інший з подружжя в такому випадку має право на компенсацію вартості своєї частки. Тому позивач має право позиватися до свого колишнього чоловіка з вимогою про відповідну компенсацію вартості 1/2 частини квартири. Враховуючи те, що її колишній чоловік (відповідач) повністю визнає її позов та успадкував 1/2 частину спірної квартири - грошей від примусового продажу належноїйому частки вистачить для "поновлення порушеного права" його колишньої дружини. Тому суд вважає, що позивач не довела наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним. Щодо пропуску спливу строку позовної давності, то суд вважає, що позивач його пропустила безпідставно. Вимогу про поновлення строку для захисту свого права цивільного позивач не заявляла. Жодних поважних причин пропуску позовної давності позивач та її представник суду не навели, а тому сплив строк позовної давності для захисту судом права позивача з приводу оскарження спірного правочину. Але суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову по суті, а не за строком.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову по суті, оскільки ОСОБА_1 не довела наявність обставин, які мають значення для справи, та на які вона посилалася, як на підставу своїх вимог, а відсутності письмової згоди позивача на продаж спірної квартири недостатньо для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що суди не дали оцінки добросовісності сторін оспорюваного правочину та нотаріуса, який посвідчив договір за фіктивною заявою ОСОБА_2 про те, що квартира придбана поза шлюбом. Покупець ОСОБА_4 була обізнана про те, що квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Справу в суді першої інстанції розглянуто неповноважним складом, оскільки її заяву про відвід судді залишено без розгляду, при цьому провадження у справі не було зупинено до розгляду заяви про відвід іншим суддею. Крім того, відповідачі не зверталися до суду із заявою щодо пропуску строку позовної давності.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної
інстанцій
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суди установили, що 26 квітня 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірвано рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 листопада 1999 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 27 лютого 1997 року на ім`я ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_1 .
12 січня 1998 року ОСОБА_2 відчужив квартиру своїй матері - ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, її правонаступниками є відповідачі у справі (син та дочка).
Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про власність" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.
За змістом статті 23 КпШС Української РСР майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Аналогічні норми містить СК України та ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.