ПОСТАНОВА
Іменем України
23 січня 2020 року
Київ
справа №343/2242/16-а
адміністративне провадження №К/9901/24346/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 (постановлену у складі судді - Тураша В.А.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Курильця А.Р., Кушнерика М.П., Мікули О.І.)
у справі № 343/2242/16-а
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області
про скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач-1), ОСОБА_2 (далі - позивач-2) звернулися до Долинського районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області від 27.07.2016 про примусове повернення з України громадянина Єгипту ОСОБА_1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що будучи іноземним громадянином, вживав всіх можливих заходів, щоб врегулювати та узаконити свій статус на території України, однак, в тому числі і через бюрократичні процедури, через необхідність подання додаткових документів, а також неспіврозмірні для нього кошти для повернення до Єгипту та виготовлення візи типу Д, він ненавмисно порушував законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за порушення законодавства ніс передбачену відповідальність. Примусове повернення його до Єгипту прямо порушує ст.32 Конституції України та ст.8 Європейської Конвенції з прав людини - право на повагу до особистого та сімейного життя. Це право передбачає невтручання держави, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Вважають, що прийнявши рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до Єгипту, Долинський РС ГУ ДМС України в Івано-Франківській області здійснив втручання в сімейне життя їх і таке втручання не було необхідним. Вони проживають сім`єю, разом ведуть спільне господарство, виховують дитину, з якою він ОСОБА_1, виконуючи вимоги рішення про примусове повернення, має або розлучитися, або забрати її з собою від матері та дружини ОСОБА_2, до країни, з якою він особисто вже втратив зв`язок і в якій близькі родичі не спілкуються з ним.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача порушення законодавства. Також в процесі розгляду справи судом встановлено, що позивач-1 порушивши законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не довів що він підпадає під дію вичерпного переліку підстав щодо заборони примусового повернення його до країни походження, встановлених частиною 1 статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та не має законних підстав для перебування в Україні. Також вказав, що виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України законодавством не передбачено, а тому те, що позивач являється батьком не є підставою для порушення законодавства України. Окрім того зазначив, що позивачу-1 не заборонено в`їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні він матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 апеляційну скаргу позивачів, залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивачі звернулися з касаційною скаргою, в якій просять їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважають, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
16.02.2018 зазначена касаційна скарга передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Доводи касаційної скарги, ґрунтуються на тому, що судами попередніх інстанцій не було належним чином надано оцінки обставинам, на які посилалися позивачі. Зокрема, право позивача на сім`ю, закріплене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має бути вирішальним під час встановлення обставин, які стали підставою для звернення позивача до суду. Також зазначили про те, що рішення про примусове повернення було оголошено позивачу без перекладача.
Заперечень на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 про відмову від касаційної скарги та закрито касаційне провадження в частині вимог позивача-2 до суду касаційної інстанції про скасування постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21.06.2017 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач-1, прибув в Україну в особистих справах. 28.05.2013 року перетнув кордон в КПП Бориспіль, прибувши літаком до України. Станом на дату перетину кордону у позивача була дійсна українська віза типу Д №Y02621495, терміном дії з 06.05.2013р. по 27.06.2013р.
Відповідно до національного паспорта громадянина Арабської Республіки Єгипет № НОМЕР_1, виданого 19.06.12р. (дійсний до 18.06.19р.), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився у м.Гіза, Арабська Республіка Єгипет, є громадянином Єгипту, за національністю - єгиптянин, араб.
24 вересня 2014 року Моніб ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення передбачене частиною 1 статті 203 КУпАП - несвоєчасне продовження посвідки на тимчасове проживання в Україні і анульовано та вилучено згадану посвідку.
12 грудня 2014. громадянин Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (надалі - ГУ ДМС України у Львівській області) із заявою щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
ГУ ДМС України у Львівській області розпочато процедура оформлення документів для вирішення питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, згідно з наказом № 3 від 06.01.15р. "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
За результатами розгляду особової справи заявника, ГУ ДМС України у Львівській області дійшло висновку, що громадянин Єгипту ОСОБА_1 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Результат розгляду матеріалів позивача оформлено Висновком щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.03.15р., на підставі якого відповідачем прийнято рішення від 03.04.15р. № 264-15 про відмову у визнанні ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, він подав до Львівського окружного адміністративного суду позов, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року (справа №813/2173/15), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для надання йому статусу біженця в Україні, не вказують на наявність у нього об`єктивних причин для побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження, така інформація носить загальний характер і не містить конкретних відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Також судом зазначено, що звернення позивача з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту насправді були зумовлені не побоюваннями стати жертвою переслідувань, а не бажанням повернення до країни походження, в якій за його словами економічна ситуація значно гірша. Про це свідчать факт того, що позивач не звертався з подібною заявою, понад рік проживаючи на території України без реєстрації.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем-1 - ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб від 30.04.2015р. Серія НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_5 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ).
Згідно протоколу Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області ПР МІФ №026737 від 27.07.2016 року встановлено, що в м. Долина 27.07.2016 року о 16:05 год., виявлено гр.Єгипту Моніба Мустафу, який з 24.04.2016 року не виїхав з території України після закінчення відповідного терміну перебування, чим порушив вимоги Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за що передбачена відповідальність відповідно до частини 1 статті 203 КУпАП. З даним протоколом позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис, а також в протоколі є відмітка, що "не потребує послуг перекладача", та підпис Моніба ОСОБА_1 .
Постановою Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області ПН МІФ №026737 від 27.07.2016 року - громадянина Єгипту ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. Копію даної постанови отримано позивачем-1 по справі, про що свідчить його підпис.
Даний штраф позивачем-1 сплачено, відповідно до квитанція від 30.07.2016 року.
Рішенням Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області №4 від 27.07.2016 року вирішено: громадянина АР Єгипет ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, примусово повернути в країну походження Єгипет та зобов`язати його покинути територію України до 27.08.2016 року.
Про прийняття даного рішення 28.07.2016р. повідомлено Державну міграційну службу, Департамент в справах іноземців та осіб без громадянства та Калуську місцеву прокуратуру.
Незгода із рішенням Долинського РВ УДМС України в Івано-Франківській області №4 від 27.07.2016 року стала підставою звернення до суду із вказаним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.