ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Д. А. Гудими
Справа № 9901/31/19
Провадження № 11-423заі19
І. Короткий виклад історії справи
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП), в якому просив визнати протиправним (недійсним) і скасувати рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 57/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України» (далі - оскаржене рішення).
2. Позовну вимогу мотивував так :
2.1. За результатами проведеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі - Комісія) первинного кваліфікаційного оцінювання вона прийняла рішення № 560/ко-18 від 26 квітня 2018 року, яким визначила, що позивач як суддя Господарського суду Донецької області не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів і відмовила йому у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення його з посади судді та вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення позивача з посади судді.
2.2. 10 січня 2019 року ВРП прийняла оскаржене рішення.
2.3. Під час прийняття оскарженого рішення ВРП не врахувала, зокрема, таке :
2.3.1. Положення Комісії, на підставі яких проводилось оцінювання суддів, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України.
2.3.2. Комісія не взяла до уваги критерій компетентності позивача.
2.3.3. Згідно з Конституцією України та Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, передбачених частиною шостою статті 126 Конституції України, в якій немає такої підстави звільнення, як невідповідність займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання.
2.3.4. Неможливість оскарження результатів оцінювання практичного завдання є порушенням права на оскарження рішень, дій суб`єкта владних повноважень, порушенням положень міжнародних стандартів.
2.4. Оскаржене рішення порушує право позивача на працю та на захист від незаконного звільнення.
3. 1 квітня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв рішення, який у задоволенні позову відмовив.
4. Мотивував рішення так :
4.1. Позивач скористався процедурою судового оскарження рішення Комісії від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18. 10 грудня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі № 9901/585/18 у задоволенні позову позивача про визнання протиправним і скасування цього рішення Комісії відмовив. Вказане судове рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року.
4.2. ВРП, приймаючи оскаржене рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 1798-VIII), з дотриманням принципів пропорційності та законності.
4.3. В оскарженому рішенні є обґрунтовані мотиви, через які ВРП дійшла правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивача з посади судді.
5. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанцій і подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
6. Мотивував апеляційну скаргу так :
6.1. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 квітня 2019 року не ухвалене розсудливо, неупереджено.
6.2. Суд першої інстанції не врахував, що у Конституції України (в її «основному тексті») немає такої підстави звільнення судді з посади як невідповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики чи доброчесності.
6.3. ВРП в оскарженому рішенні не вказала, за якими саме критеріями позивач не відповідає займаній посаді, безпідставно не задовольнила його клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення позивача до закінчення провадження у справі № 9901/585/18 за його позовом до Комісії.
6.4. ВРП ухвалила рішення про звільнення позивача з посади без достатніх юридичних підстав і з порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції та законів України, з порушенням права на судовий захист і на професію.
6.5. Позивач просить урахувати те, що він 19 років працював на державній службі, за час роботи на посаді судді не має доган, вимушено переселився з окупованої території на сході України, не має власного житла та втратив роботу.
7. 14 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову (далі - постанова), якою апеляційну скаргу позивача залишила без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
8. Постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала так :
8.1. Оскаржене рішення ухвалене повноважним складом ВРП і підписане всіма її членами, які брали участь в його ухваленні.
8.2. Оскаржене рішення є вмотивованим, у ньому наведена конкретна підстава звільнення позивача, визначена законом.
8.3. Окрім того, рішення Комісії від 26 квітня 2018 року № 560/ко-18 було предметом судового розгляду, і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (справа № 9901/585/18) з огляду на те, що Комісія, ухвалюючи це рішення, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення.
8.4. Підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною окремою, відмінною від наведених в статті 126 Конституції України, підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності.
9. Судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенко О. Б., Британчук В. В., Гриців М. І., Лященко Н. П. та Ситнік О. М. висловили спільну окрему думку на постанову, вважаючи, що Велика Палата Верховного Суду мала скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове, яким позов задовольнити з огляду на таке :
9.1. Правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. Однією з них є особливий порядок звільнення з посади судді.
9.2. Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено у частині шостій статті 126 Конституції України, і цей перелік є вичерпним.
9.3. Позивач звільнений з посади судді на підставі розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (підпункту 4 пункту 16-1) - виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності.
9.4. Ця структурна частина нормативно-правового акта за призначенням, а також за найменуванням («Перехідні положення») має передбачати норми, спрямовані на регулювання тимчасових суспільних відносин, які існуватимуть якийсь час, допоки не будуть вичерпані у зв`язку із запровадженням нового чи внесенням змін до чинного нормативно-правового регулювання певної сфери відносин.
9.5. У перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які би доповнювали «основний текст» як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави та суспільства, розширюючи/доповнюючи в такий спосіб його «основний зміст» на певний проміжок часу.
9.6. Така підстава для звільнення судді із займаної посади не передбачена у частині шостій статті 126 Конституції України. Окрім того, зазначена підстава для звільнення ніяк не пов`язана із поведінкою судді та/чи вчиненням ним дій, які би підтверджували несумісність зі статусом судді або виявили невідповідність займаній посаді. Не пов`язана вона і з порушенням суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна, що є однією з самостійних підстав для внесення подання про звільнення судді з посади (пункт 6 частини шостої статті 126 Конституції України, частина восьма статті 109 Закону № 1402-VIII).
9.7. Кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності не є тією процедурою, в рамках якої можна встановити факт вчинення дисциплінарного проступку чи дій/поведінки судді, які в розумінні частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VІІI є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади (на підставі пунктів 3 і 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України).
9.8. Видається, що кваліфікаційне оцінювання також може призвести до звільнення судді. Якщо за результатами первинного кваліфікаційного оцінювання можливість здійснення суддею правосуддя не буде підтверджена, він буде відсторонений від здійснення правосуддя та направлений для перепідготовки до Національної школи суддів України із подальшим проведенням повторного кваліфікаційного оцінювання. Невдача відповідного судді під час повторного кваліфікаційного оцінювання є підставою для висновку Комісії про направлення рекомендації до «Вищої ради юстиції» для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади «з підстав порушення присяги».
9.9. За наявного правового регулювання ВРП як орган, до компетенції якого віднесено, зокрема, звільнення судді з посади, може і повинна давати всебічну оцінку обставинам, які слугують підставою для внесення подання про звільнення з посади судді, застосовуючи положення частини шостої статті 126 Конституції України, і на цій підставі вирішувати питання про те, чи є об`єктивні підстави для звільнення конкретного судді.
ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
10. Погоджуюся з висновком більшості колег щодо вирішення спору. Однак вважаю, що у постанові неповно відображені мотиви для спростування аргументу позивача про незаконність його звільнення на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, оскільки підстави для звільнення судді з посади визначені нібито тільки у статті 126 Основного Закону та в Законі № 1402-VІІІ.
11. По-перше, справа № 9901/31/19 не була першою з таким предметом. У постанові в цій справі доцільно було використати висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2019 року у справі № П/9901/832/18 з подібними правовідносинами (участі у прийнятті останньої я не брав), щоби продемонструвати послідовність практики застосування одних і тих самих норм права.
12. По-друге, історичне та цільове тлумачення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дозволяють встановити, що зазначений підпункт був доданий саме як такий, що встановлює підставу для звільнення судді з посади.
12.1. 20