Постанова
Іменем України
21 січня 2020 року
м. Київ
справа № 2-5457/11
провадження № 61-13111св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою адвокатом Мхітаряном Олександром Сергійовичем, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 червня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 06 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, актовий запис № 457 розірвано.
Неповнолітніх дітей сторін: дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від
26 травня 2011 року в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 28 травня 2019 року оскаржила його в цій частині до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що вказаним рішенням суду в цій частині порушуються права, свободи та інтереси її дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також просила поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки воно було ухвалено без її участі, а про його існування вона дізналася лише 14 травня
2019 року.
Короткий зміст ухвали апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 червня 2019 рокувідмовлено у відкритті апеляційного провадження заапеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційна скарга подана ОСОБА_2 зі спливом більш ніж одного року з моменту ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_2, через свого адвоката Мхітаряна О. С., подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу, чим порушив їх право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції ухвалив у справі оскаржуване рішення в частині визначення місця проживання її обох дітей без її участі у справі, що призвело до порушення її та її дітей прав, свобод та інтересів. Також зазначала, що рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання її дітей на даний час впливає на вирішення спору між нею та ОСОБА_1 щодо поділу спільного майна подружжя. Також вказувала, що позивач умисно ввів суд в оману стосовно того, що він не знав де вона разом з дітьми фактично проживала, тому рішення суду першої інстанції було ухвалено без належного її повідомлення про день та час слухання справи. Наголошує на тому, що публікація повідомлення про розгляд цієї справи в засобах масової інформації не свідчить про те, що вона була належним чином повідомлена про розгляд справи. На її думку, вона фактично була обмежена у доступі до правосуддя, оскільки незаконно була позбавлена у доступі до правосуддя, тому відмовляючи їй у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції позбавив її права на справедливий суд.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
05 липня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, подана адвокатом Мхітаряном О. С., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 07 червня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Приморського районного суду м. Одеси.
09 жовтня 2019 року справу № 2-5457/11 передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 01 лютого 2011 року
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 06 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, актовий запис № 457 розірвано.
Неповнолітніх дітей сторін: дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Справа була розглянута у відсутність відповідача ОСОБА_2, оскільки остання з 13 червня 2007 року була знята з реєстрації за адресою
АДРЕСА_1 , та станом на 08 лютого 2011 року реєстрації не мала (а. с. 12 зворот).
Ухвалюючи у справі оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи, призначеної на 26 травня 2011 року на 10:30 годину, про що свідчать оголошення розміщені у газеті "Урядовий Кур`єр" № 81 (4249) від 06 травня
2011 року та у газеті "Одеські вісті" № 50 від 12 травня 2011 року, тому відповідно до вимог закону розглянув справу за відсутності ОСОБА_2
(а. с. 26-28).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі "Bellet v. France" від 04 грудня 1955 року, заява
№ 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України від 21 жовтня 2010 року).
Слід зазначити, що відповідно до пункту 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів",судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.