Постанова
Іменем України
21 січня 2020 року
м. Київ
справа № 2-5457/11
провадження № 61-13111св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особи, які не брали участі у справі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 липня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 06 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, актовий запис № 457 розірвано.
Неповнолітніх дітей сторін: дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від
26 травня 2011 року в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей, особи, які не брали участі у справі ОСОБА_3, ОСОБА_4 04 липня 2019 року оскаржили його в цій частині до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що вказаним рішенням суду порушуються їх права. Також вони просили поновити їм строк на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки про існування оскаржуваного рішення суду дізналися від матері ОСОБА_2 лише у червні
2019 року, а з копією самого рішення ознайомилися 24 червня 2019 року.
Короткий зміст ухвали апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2019 рокувідмовлено у відкритті апеляційного провадження заапеляційною скаргою ОСОБА_3,
ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня
2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційна скарга подана ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спливом більш ніж одного року з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції та після його оскарження в апеляційному порядку ОСОБА_2, яка є їх матір`ю. Вказано, що станом на день подання позову 01 лютого 2011 року заявники були неповнолітніми дітьми, права, свободи та інтереси яких захищали їхні батьки, які були належним чином повідомлені про дату та час розгляду оскаржуваного судового рішення, тому зазначені ними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду є неповажними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просили скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції постановив незаконну та необґрунтовану ухвалу, чим порушив їх право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Зокрема зазначають, що суд першої інстанції ухвалив у справі оскаржуване рішення в частині визначення їх місця проживання з батьком без їх залучення до участі у справі, що призвело до порушення їхніх прав. Зокрема вказують про те, що вони ніколи не проживали разом з батьком без їх матері ОСОБА_2, тому висновок суду першої інстанції про те, що вони постійно проживають разом з батьком є неправильним. Також вказують, що суд першої інстанції вирішуючи питання щодо визначення їх місця проживання у 2011 році незаконно не залучив їх до участі у розгляді справи та не з`ясував їхньої думку стосовно того, з ким із батьків вони хотіли б залишитися проживати, оскільки на момент вирішення вказаного питання ОСОБА_3 було
13 років, а ОСОБА_4 було 10 років. Звертають увагу на те, що відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, однак в порушення вказаної норми судом першої інстанції не було з`ясовано їхньої думки про те, з ким із батьків хотіли б проживати вони не заважаючи на ту обставину, що на той час їм обом вже виповнилося по 10 років, а саме ОСОБА_3 було 13 років, а ОСОБА_4 - 10 років. На їхню думку, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у вказаній справі є неправильним. Наголошують на тій обставині, що рішенням суду першої інстанції порушуються їх права, свободи та обов`язки.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
03 вересня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Приморського районного суду м. Одеси.
09 жовтня 2019 року справу № 2-5457/11 передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 01 лютого 2011 року
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 06 листопада 1998 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, актовий запис № 457 розірвано.
Неповнолітніх дітей сторін: дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Справа була розглянута у відсутність відповідача ОСОБА_2, оскільки остання з 13 червня 2007 року була знята з реєстрації за адресою
АДРЕСА_1 , та станом на 08 лютого 2011 року реєстрації не мала (а. с. 12 зворот).
Ухвалюючи у справі оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи, призначеної на 26 травня 2011 року на 10:30 годину, про що свідчать оголошення розміщені у газеті "Урядовий Кур`єр" № 81 (4249) від 06 травня
2011 року та у газеті "Одеські вісті" № 50 від 12 травня 2011 року, тому відповідно до вимог закону розглянув справу за відсутності ОСОБА_2
(а. с. 26-28).
Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що 28 травня 2019 року, відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій також просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року в частині визначення місця проживання дітей (а. с. 44-54).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 червня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу було відмовлено у відповідності до вимог частини другої статті 358 ЦПК України
(а. с. 57-59).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).