Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 520/7397/15-ц
провадження № 61-6759св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Одеської області Горностаєва Тетяна Вікторівна в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року у складі судді Огренич І. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Процик М. В., Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон України № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси нежитлове приміщення № АДРЕСА_3 загальною площею 109,6 кв. м.
Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2010 року Одеська міська рада прийняла рішення № 5649-V "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" (далі - рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V); у пункті 13 цього рішення доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти з товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" (далі - ТОВ "АРТ") договір купівлі-продажу об`єктів комунальної власності. 12 серпня 2010 року Одеська міська рада і ТОВ "АРТ" уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_3 . У подальшому нежитлове приміщення неодноразово відчужувалося, 03 лютого 2014 року було придбане ОСОБА_1, яка на день подання позову залишається його власником. Пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V визнано недійсним згідно з постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13. Одеським міським головою не вживаються заходи щодо повернення незаконно відчуженого майна у власність територіальної громади м. Одеси.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року витребувано в ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлове приміщення першого поверху № АДРЕСА_3 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 243,60 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нежитлове приміщення вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею на підставі договору, який у подальшому було визнано недійсним. Одеська міська рада довідалася про порушення своїх майнових прав та інтересів після прийняття Вищим господарським судом України постанови від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пред`явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування нежитлового приміщення на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідає вимогам закону; рішення Одеської міської ради про відчуження майна комунальної власності прийняте не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, тому не може вважатися вираженням волі територіальної громади м. Одеси. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо моменту виникнення у Одеської міської ради права на позов та тієї обставини, що строк позовної давності у справі не пропущено.
Короткий зміст касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Київського районного суду м. Одеси.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції.
У лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували статтю 388 ЦК України та не врахували принципи "законності", "дотримання суспільного інтересу" та "пропорційності" у розрізі застосування Європейським судом з прав людини статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. З моменту передання Одеській міській раді права володіння майном воля територіальної громади м. Одеси не впливає на можливість віндикації; ОСОБА_1 не мала можливості передбачити визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12 серпня 2010 року, водночас, мала підстави вважати, що її права добросовісного набувача захищаються статтею 388 ЦК України. У справі відсутній суспільний інтерес у поверненні майна Одеській міській раді, ініціатором судового процесу є прокуратура. Представник ОСОБА_3 вважає, що орган місцевого самоврядування в результаті своєї помилки може мати можливість отримання вигоди, оскільки ТОВ "АРТ" не вимагало від Одеської міської ради повернення отриманого за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12 серпня 2010 року, а ОСОБА_1 не вправі ініціювати застосування реституції; у зв`язку з тим, що ТОВ "АРТ" перебуває в стані припинення, ОСОБА_1 не має шансів на отримання компенсації. Витребуючи майно у відповідача, суди не присудили їй справедливої компенсації, що є порушенням принципу "пропорційності". Прокуратура пропустила строк позовної давності, який, на думку ОСОБА_3, має починати відлік з прийняття Одеською міською радою рішення від 29 квітня 2011 року № 735-VI "Про звернення Одеської міської ради до Президента України" щодо правочинів про відчуження майна колективної власності.
Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу
У запереченнях, поданих у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Одеської області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2016 року - без змін, мотивуючи це тим, що суди дотрималися принципу пропорційності між застосовуваними заходами та переслідуваною метою; Верховний Суд України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 дійшов висновку, що позовна давність не застосовується до вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у пункті 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти з ТОВ "АРТ" договір купівлі-продажу об`єктів комунальної власності.
На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 cерпня 2010 року, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ "АРТ", нежитлове приміщення першого поверху № АДРЕСА_3, загальною площею 109,6 кв. м було відчужено Одеською міською радою на користь ТОВ "АРТ".
У подальшому між ТОВ "Творче об`єднання Дюк" та ТОВ "АРТ" 03 листопада 2010 року укладено договір купівлі-продажу цього нежитлового приміщення.
ТОВ "АРТ" відчужило ТОВ "Творче об`єднання Дюк" зазначене приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2010 року.
ТОВ "Джі Ем Джі Контент" придбало у ТОВ "Творче об`єднання Дюк" вказаний об`єкт нерухомості, уклавши 16 травня 2011 року договір купівлі-продажу.
На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 03 лютого 2014 року з ТОВ "Джі Ем Джі Контент", ОСОБА_1 набула право власності на нежитлове приміщення першого поверху № АДРЕСА_3 .
Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі 916/2545/13 позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави задоволено частково, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V, визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою і ТОВ "АРТ" шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема, нежитлового приміщення першого поверху № АДРЕСА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Правовідносини, щодо яких виник спір, стосуються витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси у порядку частини першої статті 388 ЦК України нежитлового приміщення, яке вибуло з володіння територіальної громади поза її волею.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.
У частині першій статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності