Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 504/2945/16-ц
провадження № 61-36871св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 травня 2017 року в складі головуючого-судді Вінської Н. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного сумісного майна.
Позов мотивовано тим, що вона з відповідачем знайома з 2004 року, а з 2006 року вони стали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З початку спільного проживання вона мала постійне місце роботи, тоді як відповідач такої роботи не мав. У 2009 році вони з відповідачем вирішили придбати власне житло, у зв`язку з чим 25 грудня 2009 року відповідач підписав із ОСОБА_4 договір про відступлення прав вимоги інвестора, згідно з яким до ОСОБА_2 перейшло право вимоги за договором інвестування будівництва (об`єкт інвестування: квартира АДРЕСА_1 ), укладеного між ТОВ "РЕАЛ-ІНВЕСТ" та ОСОБА_4 від 09 січня 2006 року.
Позивач зазначає, що 31 грудня 2011 року ТОВ "Реал-Інвест", на підставі акту приймання-передачі, передав їм об`єкт інвестування - спірну квартиру, до якої вони відразу переїхали та почали робити ремонт у квартирі за рахунок власних коштів. Значна частина коштів (більше половини) належала їй, оскільки вона мала постійну високооплачувану роботу, а відповідач брав участь у ремонті разовими випадковими вкладами, оскільки не мав постійної роботи. З моменту вселення у квартиру усі витрати по її утриманню здійснювались в основному за рахунок її коштів. 27 серпня 2016 року відповідач під час сварки вигнав її з квартири, у зв`язку з чим вона зверталась до органів поліції, у присутності яких відповідач підтвердив факт спільного проживання протягом 10 років. 08 вересня 2016 року відповідач разом зі своїми знайомими вчинив насильницькі дії і вигнав з квартири матір позивача та поміняв замки у квартирі.
Позивач вважає, що оскільки вона з відповідачем тривалий час проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу і під час спільного проживання придбали майно, у тому числі спірну квартиру, цивільний шлюб припинив своє існування, а відповідач не визнає її право на частину майна, тому позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просила: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2006 року по 27 серпня 2016 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності сторін; визнати за позивачем право власності на Ѕ частину спірної квартири; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні Ѕ частини спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 травня 2017 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, з 2006 року до серпня 2016 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2006 року до 2016 року. Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що складається з квартири АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру по Ѕ частині за кожним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які підтверджують факт проживання сторін з 2006 року до серпня 2016 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому наявні підстави для задоволення позову в цій частині. Крім того, суд першої інстанції, встановивши що квартира АДРЕСА_1 придбана в період спільного проживання сторін, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягає поділу між ними в рівних частинах та наявності підстав для визнання права власності на вказану квартиру за сторонами по Ѕ частині за кожним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 24 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивач не надала доказів того, що спірне нерухоме майно набуте за спільні сумісні кошти або спільну працю її та відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не навів обґрунтувань та висновків щодо вимог про зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні Ѕ частиною спірної квартири, а апеляційний суд, в порушення норм процесуального права, вказаних недоліків не усунув. Також у рішенні апеляційного суду, в порушення норм статті 382 ЦПК України, відсутнє будь-яке обґрунтування та висновки щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові. Суди належним чином не дослідили зібрані по справі докази, а саме: суд першої інстанції, задовольняючи позов, встановив наявність обставин, які входили до предмета доказування по справі на підставі показань свідків, при цьому всупереч статті 89 ЦПК України в рішенні не навів правової оцінки інших наявних в матеріалах справи доказів (фотографії, письмові докази тощо); суд апеляційної інстанції, відхиляючи висновки суду першої інстанції, не надав будь-якої оцінки показам свідків, а обґрунтував своє рішення виключно письмовими доказами. Апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, яка подана після закінчення строку на апеляційне оскарження, не перевірив належним чином наявність підстав для поновлення пропущеного строку на подачу апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 власних коштів на інвестування власної квартири, так як він взяв вказані кошти у ОСОБА_5 в позику в 2004 році, що підтверджується розпискою. Однак апеляційний суд не врахував, що вказана розписка не може бути належним доказом, оскільки сам по собі факт отримання відповідачем грошових коштів у позику в 2004 році не може свідчити про те, що саме ці кошти відповідач через п`ять років витратив на придбання квартири. При цьому апеляційний суд не наводить мотивів врахування розписки як належного доказу при вирішенні зазначеного спору.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У вересні 2018 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає. Що стосується оскарження позивачем рішення суду першої інстанції то вказане рішення є скасованим на підставі рішення апеляційного суду, а відтак його скасувати неможливо.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справу № 504/2945/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного сумісного майна призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що 09 січня 2006 року між ОСОБА_4 (інвестор) та ТОВ "Реал-Інвест" (учасник) укладено договір інвестування будівництва № 489/04-06, згідно з яким учасник зобов`язується на свій ризик, своїми силами і засобами виконати будівельно-монтажні роботи із будівництва та після закінчення будівництва і здачі об`єкта в експлуатацію передати у власність інвестору новозбудоване майно, а саме: квартиру орієнтовною площею 81,5 кв. м у с. Крижаніка Комінтернівського району Одеської області, а інвестор зобов`язується прийняти новозбудоване майно у свою власність та здійснювати інвестиції згідно умов договору.
25 грудня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги інвестора, за умовами якого до нового інвестора перейшло право вимагати від учасника замість первісного інвестора, належного виконання ним своїх обов`язків в обсязі та на умовах, передбачених договором №489/04-06 про інвестування будівництва аж до передачі у власність нового інвестора об`єкта інвестування.
Крім того, 25 грудня 2009 року між ТОВ "Реал-Інвест", ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено угоду про заміну сторони за договором про інвестування будівництва №489/04-06, укладеним між ОСОБА_4 та ТОВ "Реал-Інвест".
31 грудня 2011 року між ТОВ "Реал-Інвест" та ОСОБА_2 складено акт приймання-передавання об`єкта інвестування, згідно з яким ТОВ "Реал-Інвест" передав, а ОСОБА_2 прийняв новозбудоване майно - квартиру АДРЕСА_1 . Цей акт є підставою для оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з указаним позовом, посилалась на те, що вона з відповідачем з 2006 року до серпня 2016 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спірна квартира була придбана ними за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними в рівних частинах.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.