Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
місто Київ
справа № 466/4121/15-ц
провадження № 61-1712св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Матвіїв Леся Іванівна, Третя Львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року у складі судді Білінської Г. Б. та рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., а також касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у червні 2015 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, у якому просила визнати факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 з 24 січня 1994 року до 31 серпня 2014 року як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона почала проживати однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 з 24 січня 1994 року у орендованій квартирі на АДРЕСА_2, в якій вони спільно прожили чотири роки. Весь цей час вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом відпочивали. 27 березня 1998 року за спільно нажиті кошти від спільного бізнесу придбали трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира придбана за 14 000, 00 дол. США, хоча у договорі купівлі-продажу квартири зазначена її собівартість 11 513, 00 грн згідно з оцінкою бюро технічної інвентаризації. На придбання квартири ОСОБА_1 позичила частину коштів у своїх знайомих, частину особистих коштів дав ОСОБА_6 Придбану квартиру вони оформили на ОСОБА_6 . У придбаній квартирі вони проживали до 2011 року.
У зв`язку з цим вважає факт спільного проживання доведеним, а спірну квартиру на АДРЕСА_1 позивач вважає спадковим майном, на яке вона, як спадкоємець першої черги має право.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, заперечила проти їх задоволення. Зазначила, що дійсно до 2004 року її батько ОСОБА_6 підтримував відносини із ОСОБА_1, вони проживали деякий час разом, але у 2007 році ОСОБА_1 припинила відносини та спільне проживання із ОСОБА_6
Стислий виклад позиції позивачів за об`єднаним позовом
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у червні 2015 року звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про усунення від права спадкування, визнання права власності на спадкове майно, у якому просили усунути відповідача від спадкування та визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право на спадкове майно після смерті брата, яким є квартира АДРЕСА_1 та на 1/9 ідеальну частину квартири АДРЕСА_5 .
Позивачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що спірна квартира на АДРЕСА_1 придбана за кошти їх брата ОСОБА_6, який і проживав у цій квартирі. Стверджували, що стан здоров`я ОСОБА_6 останні роки перед смертю був важкий. Мати проживала у квартирі АДРЕСА_5 і потребувала також постійного догляду після інфаркту та інсульту, адже була лежачою хворою. Оскільки необхідно було надавати допомогу як хворій матері, так і хворому брату, виникла необхідність забрати брата до квартири матері, що полегшило догляд за хворими. Зазначили, що ОСОБА_6 з 2009 року постійно проживав фактично у квартирі АДРЕСА_5 . З 2013 року він потребував стороннього постійного догляду, лікування та з кінця року вже сам не пересувався. У нього був цукровий діабет, що вимагало відповідного харчування та лікування, гіпертонічна хвороба, цироз печінки. Зазначають, що з 2009 року вони постійно були поруч із братом, доглядали за ним, купували ліки, доглядали в лікарні. Дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_4 за весь цей період часу станом його здоров`я, його життям ніколи не цікавилася, ніколи не відвідувала, хоча знала про його безпорадний стан. Вважали, що дочка померлого не має права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, так як вона весь час ухилялася від надання допомоги батькові, який такої допомоги потребував через важкий стан здоров`я та був у безпорадному стані.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2015 року зазначені позови об`єднані в одне провадження.
Стислий виклад заперечень відповідача за об`єднаним позовом
ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, зазначила, що до 2013 року вона бачилася з батьком досить часто, відвідувала його в лікарні, але з 2013 року почалися проблеми зі здоров`ям у неї та у її дітей, тому батька навідувала зрідка.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на квартиру та права спадкування за законом відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права спадкування та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 обґрунтовувалося тим, що відповідно до показань свідків та письмових доказів встановлено, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_6 до 2007 року, після чого стосунки припинили. З цього моменту у ОСОБА_1, якій було відомо про те, що право власності на спірну квартиру, яка була придбана у 1998 році і яку вона вважала спільним майном, зареєстровано лише за ОСОБА_6, виникло право заявити свої права на спірну квартиру в межах трирічної позовної давності. Зважаючи на те, що вона таким правом не скористалася, до дня смерті ОСОБА_6 не пред`являла до нього будь-яких майнових претензій, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність.
Рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовувалося тим, що дочка ОСОБА_6 мала об`єктивні причини, у зв`язку з якими не могла здійснювати догляд за хворим батьком.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду у частині вирішення позову ОСОБА_1 обґрунтовувалося тим, що оскільки ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів про участь у набутті спірного майна, то факти придбання спірного майна та спільного проживання без реєстрації шлюбу в цей період без визначення ступеня участі працею й коштами у придбанні спірного житлового будинку не можуть бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
Рішення апеляційного суду у частині вирішення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовувалося тим, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи, оскільки лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги саме відповідача, остання мала можливість її надати, проте ухилялася від обов`язку щодо її надання. Разом з тим, встановлено, що спадкодавець отримав таку допомогу від інших осіб, а такими на той час були його брат і сестра.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції, розглядаючи вимоги позову ОСОБА_1 помилково застосував позовну давність, а апеляційний суд, переглядаючи справу у апеляційному порядку, не врахував, що відповідач не оскаржила рішення суду першої інстанції, а отже погодилася з висновками суду щодо встановлених фактичних обставин. Зазначає, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення Кодексу про шлюб та сім`ю України, а також неправильно застосував до спірних правовідносин правила частини першої статті 17 Закону України
"Про власність".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 .
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника про відкладення розгляду справи, не врахував поважності причин неможливості прибуття до судового засідання у зв`язку з хворобою, чим позбавив її можливості брати участь у розгляді справи апеляційним судом. Зазначає, що суди не врахували, що надання нею та ОСОБА_3 допомоги ОСОБА_6 не звільняло ОСОБА_4 від обов`язку надавати хворому батьку допомогу, яку він потребував у зв`язку з безпорадним станом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів") заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Ухвалами Верховного Суду від 05 січня 2018 року та від 23 лютого 2018 року відкрито касаційні провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційні скарги необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 відноситься квартира АДРЕСА_1, яка на день смерті належала на праві власності ОСОБА_6, та 1/9 частин у квартири АДРЕСА_5 .
Відповідно до копії реєстраційного посвідчення, виданого 17 квітня 1998 року, квартира на АДРЕСА_1, площею 47, 0 кв. м, придбана ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально 27 березня 1998 року.
Квартира АДРЕСА_5 приватизована й перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_5, що підтверджено свідоцтвом про право власності на квартиру.
До нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1, яка вважає себе фактичною дружиною померлого, дочка померлого ОСОБА_4, сестра померлого ОСОБА_2 та брат померлого ОСОБА_3 .
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у період з 1994 до 2007 року, після чого такі відносини були припинені. Наведені обставини підтверджені наявними у справі письмовими доказами, фотографіями та показаннями свідків.
ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів про участь у набутті спірного майна під час спільного проживання із ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції на підставі показань свідків встановив, що відносини між батьком ОСОБА_6 і дочкою ОСОБА_4 носили нерегулярний характер саме з вини ОСОБА_6, який зловживав спиртними напоями і вів асоціальний спосіб життя. ОСОБА_6 намагався спілкуватись з дочкою та онуками, переживав через відсутність спілкування протягом останнього року, усвідомлював свою вину як батька.