ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 905/204/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Волько М.М.,
відповідача - Верхацького І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Привалов А.І.)
від 06.06.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Козир Т.П., Хрипун О.О.)
від 28.10.2019,
у справі за позовом Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання договору поновленим та визнання додаткової угоди до нього укладеною
В С Т А Н О В И В:
у січні 2019 року ОКП "Донецьктеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 поновленим на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 включно; визнання додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 укладеною в редакції позивача на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поновлення дії договору № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 про постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню є обов`язком відповідача на підставі Закону України "Про ринок природного газу" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" від 19.10.2018 № 867.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.01.2019 справу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2019, позов задоволено частково.
Визнано укладеною додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню від 16.10.2018 № 3671/18-ТЕ-6, укладеного між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та ОКП "Донецьктеплокомуненерго" на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 (включно) в редакції позивача.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що укладення спірної угоди є обов`язковим, тому що відповідач наділений спеціальними обов`язками щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Посилались на розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р від 03.10.2018 "Деякі питання опалювального сезону 2018/2019 року", яким встановлено обов`язок ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укласти до 15 жовтня 2018 року договори з суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води населенню та/або виробництва теплової енергії для релігійних організацій.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про визнання договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 поновленим на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 (включно), суд дійшов висновку, що така вимога не є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а відновлення прав позивача відбудеться внаслідок визнання додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 укладеною.
У листопаді 2019 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту у спірних правовідносинах. Відсутня норма закону, яка вказує на обов`язковість укладення додаткової угоди до договору постачання природного газу. Позивачем не дотримано вимог Правил постачання природного газу, які є обов`язковими при укладенні договорів на постачання природного газу, зокрема не надано довідку про відсутність заборгованості за поставлений природний газ або акт взаєморозрахунків у підтвердження відсутності заборгованості за поставлений газ перед попереднім постачальником - ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння". Місцевий господарський суд протиправно в резолютивний частині рішення виклав п. 2.1 та п. 7.3 додаткової угоди в редакції, відмінній від редакції позивача.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Зазначає, що ним обрано належний та ефективний спосіб захисту на підставі ст. 16 ЦК України. Стверджує, що позивач є захищеним споживачем в розумінні Закону України "Про ринок природного газу", оскільки є виробником теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, зокрема, населенню. Посилання АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про необхідність для укладення додаткової угоди надання позивачем відповідачу довідки про відсутність заборгованості за поставлений природний газ або акт взаєморозрахунків у підтвердження відсутності заборгованості за поставлений газ перед попереднім постачальником є безпідставними, оскільки природний газ за договором з ПрАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" постачався для власних потреб позивача, який був повністю оплачений, на підтвердження чого відповідачу були надані відповідні документи.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору постачання природного газу № 3671/18-ТЕ-6 від 16.10.2018 поновленим на строк з 01.12.2018 до 30.04.2019 не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 16.10.2018 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та ОКП "Донецьктеплокомуненерго" (споживач) було укладено договір №3671/18-ТЕ-6 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно з п. 12.1 договору, останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2018 року до 17 жовтня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
У п. 11.3 договору сторони погодили порядок внесення змін до договору, зокрема, зазначивши, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін.
Між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 26.10.2018, додаткову угоду № 2 від 29.10.2018, додаткову угоду № 3 від 12.11.2018 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року № 3671/18-ТЕ-6.
Вказаними додатковими угодами, зокрема, було внесено зміни до обсягів природного газу, що підлягав постачанню за договором та пролонговано строк дії договору до 30 листопада 2018 року (включно). Всі додаткові угоди були укладені за ініціативою відповідача.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 867 від 19.10.2018 на електронну адресу позивача відповідачем було направлено проект додаткової угоди № 4 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року № 3671/18-ТЕ-6, якою передбачався строк дії договору до 30.04.2019 (включно).
Наведені обставини не заперечувалися представниками сторін під час розгляду справи.
Позивач 28.11.2018 надіслав підписаний ним проект додаткової угоди № 4 на адресу відповідача листом № юр/2943.
Відповідач листом від 05.12.2018 № 26-7710/1.2-8 повернув проект додаткової угоди № 4 без підпису, посилаючись на те, що НАК "Нафтогаз України" не було постачальником природного газу в жовтні-листопаді 2018 року для ОКП "Донецьктеплокомуненерго".
27.12.2018 позивач повторно надіслав відповідачу для підписання додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року №3671/18-ТЕ-6.
Листом від 29.12.2018 за № 26-8408/1.2-18 НАК "Нафтогаз України" повторно повернула без підписання проект додаткової угоди № 4, посилаючись на відсутність правових підстав для встановлення договірних відносин з ОКП "Донецьктеплокомуненерго", оскільки підприємству у грудні 2018 року не надавались номінації та постачання природного газу не здійснювалось.
Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача підписати додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу від 16 жовтня 2018 року № 3671/18-ТЕ-6, якою продовжується строк дії договору до 30.04.2019 (включно).
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1-3 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Обов`язковість укладення договору на постачання природного газу встановлена спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначені Законом України "Про ринок природного газу".
Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу має визначати:
1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу;
2) обсяг спеціальних обов`язків;
3) коло суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки;
4) обсяг прав суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, необхідних для виконання таких обов`язків;
5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов`язки;