Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 760/21316/16-ц
провадження № 61-7144св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі судді Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та дружини.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 17 вересня 2013 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого у них народилося двоє синів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Діти повністю перебувають на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, хоча має таку можливість, оскільки є працевлаштованим, отримує стабільний дохід.
Посилаючись на наведене, просила стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і до їх повноліття, а також аліменти на її утримання у розмірі 1/10 частки від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення дитини трьох років.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх синів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів (заробітку), але не менше 30 процентів розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 09 грудня 2016 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти на її утримання в розмірі 1/10 частини від його заробітку щомісячно до досягнення дитиною - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, трьох років, починаючи з
09 грудня 2016 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва
від 16 березня 2017 року повернуто заявнику з тих підстав, що вона подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тоді як відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, до створення і функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи її необхідно було подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції ЦПК України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , у якій заявник просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду
від 12 березня 2019 року та передати справу для вирішення питання про відкриття провадження у справі до суду апеляційної інстанції,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що апеляційний суд безпідставно повернув апеляційну скаргу, позбавивши її доступу до суду. Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 20 червня 2018 року у справі
№ 61-12112сво18, застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду, передбачене статтею 355 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без певної мети для захисту якогось суспільного інтересу. Ураховуючи зазначене, висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги грунтується на помилковому тлумаченні підпункту 15.5 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України та свідчить про те, що суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Ураховуючи наведені порушення норм процесуального права суддею апеляційного суду Лапчевською О. Ф., наявні підстави для постановлення окремої ухвали.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 повернуто, з посиланням на те, що відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, до створення та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи її необхідно було подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції ЦПК України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції, а не безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.