ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 140/2561/18
Провадження № 11-954апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року (судді Гінда О. М., Заверуха О. Б., Ніколін В. В.) у справі № 140/2561/18 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Луцької міської ради (далі - Міськрада) про визнання протиправним та скасування рішення, і та
ВСТАНОВИЛА:
1. У грудні 2018 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 26 вересня 2018 року № 47/42 "Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02 вересня 2009 року № 45/4 "Про надання статусу ринку торговим рядам по вул. Глушець" (далі - Спірне рішення).
2. Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 07 лютого 2019 року позов задовольнив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 червня 2019 року постанову суду першої інстанціїскасував і на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив.
3. ФОП ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду апеляційної інстанцій і подав касаційну скаргу, у якій просить його скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Вимоги обґрунтовує тим, що суд повною мірою не дослідив спірних відносин, предметом яких є законність рішення органу місцевого самоврядування про внесення змін до вже існуючого рішення з орендних правовідносин.
Так, Міськрада ухвалила рішення, яке не відповідає вимогам Конституції та законам України, і фактично створює правову невизначеність щодо користування однією земельною ділянкою, яку спочатку надала для обслуговування денної стоянки автомобілів та обслуговування ринку на вулиці Глушець у м. Луцьку на 25 років, а Спірним рішенням - обмежила строк користування цієї земельної ділянки до 01 жовтня 2018 року.
У цьому контексті покликається на Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 1-9/2009, в якому наголошується, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Наголошує, що спору про право у цій справі немає, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення Міськради.
Оскільки учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 липня 2019 року відповідно до частини шостої статті 346 КАС України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
4. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили нижченаведені фактичні обставини.
ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.
11 грудня 2002 року Міськрада та ФОП ОСОБА_1 уклали договір оренди, згідно з планом землекористування, що є невід`ємною частиною цього договору, за умовою якого надається в оренду земельна ділянка площею 5 257 м2 для обслуговування денної стоянки автомобілів та для обслуговування ринку на вул. Глушець у м . Луцьку строком на 25 років.
Міськрада рішенням від 02 вересня 2009 року № 45/4 "Про надання статусу ринку торговим рядам на вул. Глушець" надала статус ринку торговим рядам на вулиці Глушець на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні підприємця ОСОБА_1 згідно з рішенням Міськради від 22 листопада 2002 року № 3/7.15 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди підприємцю ОСОБА_1 для обслуговування денної стоянки автомобілів для обслуговування ринку на вул. Глушець".
20 листопада 2009 року департамент підприємництва Міськради затвердив паспорт ринку на вул. Глушець у м. Луцьку.
27 червня 2018 року Міськрада прийняла рішення № 43/70 про внесення зміни до рішення від 02 вересня 2009 року № 45/4 "Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець", яким пункт 1 після слова "надати" доповнила текстом до "01 липня 2018 року". Зобов`язала ФОП ОСОБА_1 до 05 липня 2018 року проінформувати суб`єктів господарювання, які здійснюють свою господарську діяльність на торгових рядах на вул. Глушець, про це рішення та можливість здійснення торговельної діяльності на інших ринках міста або ринку в с. Рованці (поблизу вул. Боженка).
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 29 серпня 2018 року у справі № 0340/1302/18 рішення Луцької міської ради від 27 червня 2018 року № 43/70 визнав протиправним та скасував.
26 вересня 2018 року Міськрада прийняла рішення № 47/42 "Про внесення змін до рішення Луцької міської ради від 02 вересня 2009 року № 45/4 "Про надання статусу ринку торговим рядам на вулиці Глушець", яким пункт 1 після слова "надати" доповнила текстом до "01 жовтня 2018 року". Зобов`язала ФОП ОСОБА_1 до 10 жовтня 2018 року проінформувати суб`єктів господарювання, які здійснюють свою господарську діяльність на торгових рядах на вул. Глушець, про це рішення та можливість здійснення торговельної діяльності на інших ринках міста або ринку в с. Рованці (поблизу вул. Боженка).
Позивач, вважаючи акт органу місцевого самоврядування таким, що прийнятий на порушення прав та охоронюваних законом його інтересів та інтересів підприємців, які здійснюють діяльність на ринку, звернувся до суду з позовом.
5. Суд першої інстанції виходив із того, що прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про припинення дії раніше ним же прийнятого акта призвело до порушення справедливого балансу між інтересам Міськради та інтересами фізичних осіб - підприємців, що здійснюють господарську діяльність на території ринку, тому Спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав, що правовідносини, які виникли на підставі договірних орендних правовідносин є приватноправовими, та з урахуванням суб`єктного складу учасників підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
6.Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
7. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначити характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред`явлення позову.