П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/4156/18
Провадження № 12-117гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
представника позивача - Слівінського М. О.,
представників відповідача - Павловського Р. В., Гавелі Д. В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП НАЕК "Енергоатом") на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року (суддя Загинайко Т. В.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року (судді Чус О. В., Вечірко І. О., Кузнецов В. О.) у справі № 904/4156/18 за позовом ДП НАЕК "Енергоатом" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ДП "Східний ГЗК") про стягнення суми.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2018 року ДП НАЕК "Енергоатом" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП "Східний ГЗК" про стягнення інфляційних втрат у сумі 3 336 028,7 грн, 3 % річних у сумі 1 473 603,28 грн, а також 8 158 473,47 грн пені.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу уранового оксидного концентрату від 11 грудня 2017 року № 8-020-SD-17-00763 в частині порушення строку своєчасної оплати товару, внаслідок чого позивач нарахував відповідачеві пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
1.3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що умовами укладеного сторонами договору розмір пені не погоджено, а отже, і підстави для стягнення такої санкції відсутні; розрахунок інфляційних втрат та відсотків річних здійснено позивачем починаючи з останнього граничного дня, коли відповідач фактично може виконати зобов`язання, відтак відповідачем надано контррозрахунок.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням від 5 грудня 2018 року Господарський суд Дніпропетровської області позов задовольнив частково: стягнув з ДП "Східний ГЗК" на користь ДП НАЕК "Енергоатом" 3 309 760,00 грн інфляційних нарахувань, 1 429 689,86 грн річних; у решті позову відмовив.
2.2. Постановою від 12 березня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції змінив, стягнув з ДП "Східний ГЗК" на користь ДП НАЕК "Енергоатом" 3 309 760,00 грн інфляційних нарахувань, 1 473 603, 28 грн річних та 71 750,45 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині рішення залишив без змін.
2.3. Відмовляючи у стягненні пені, господарські суди вказали на те, що у договорі, який є підставою позовних вимог, в тому числі стягнення неустойки, сторони не встановили розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України.
2.4. У частині стягнення відсотків річних суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статей 252, 253, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку, що місцевий господарський суд неправильно визначив період нарахування, а відтак здійснив їх власний перерахунок. Водночас погодився з правильністю розрахунку позивачем інфляційних втрат.
3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
3.1. У березні 2019 року ДП НАЕК "Енергоатом" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року, в якій просило судові рішення у справі змінити, стягнути з відповідача 3 336 028,7 грн інфляційних втрат та 8 158 473,47 грн пені.
3.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема, посилається на те, що суди попередніх інстанцій при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не врахували, що заборгованість погашалась відповідачем частково, отже, базою нарахування має бути частина суми, яка була фактично сплачена з простроченням за відповідний період часу, що відповідає положенню абзацу десятого листа Верховного Суду України від 3 квітня 1997 року "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ".
3.3. Також скаржник зазначає, що пунктом 4.2 договору, укладеного сторонами, передбачено обов`язок сплати штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, а розмір такої санкції встановлений частиною шостою статті 231 ГК України. Отже, сторони домовились про сплату неустойки, а її розмір встановлений законом. Тому висновок суду про протилежне є безпідставним.
3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДП НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 березня 2019 року, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановив учасникам справи строк для подання відзиву, а ухвалою від 28 травня 2019 року справу № 904/4156/18 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
3.5. Ухвалою від 10 червня 2019 року об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу прийняла до розгляду, а ухвалою від 5 липня 2019 року справу № 904/4156/18 за позовом ДП НАЕК "Енергоатом" до ДП "Східний ГЗК" про стягнення суми передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
3.6. Ухвала мотивована тим, що у постанові від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 Верховний Суд України висловив позицію про те, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Отже, за висновком Верховного Суду України, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.
3.7. Розглядаючи справу № 904/4156/18, суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у вказаній постанові від 21 червня 2017 року, щодо застосування положень частини шостої статті 231 ГК України, оскільки зазначена норма не встановлює конкретний розмір штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню за порушення господарського грошового зобов`язання у випадку, якщо у договорі сторони не погодили розмір цих штрафних санкцій, однак зазначили щодо їх нарахування відповідно до статті 231 ГК України.
3.8. Ухвалою від 12 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу № 904/4156/18 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
4. Позиція учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, такими, що прийняті відповідно до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права; зазначає, що сторонами в договорі не визначено конкретного розміру пені, яка підлягає стягненню у зв`язку із порушенням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. Встановлено, що 11 грудня 2017 року сторони у справі уклали договір № 8-020-SD-17-00763 купівлі-продажу уранового оксидного концентрату (далі - договір), за умовами якого продавець (позивач) зобов`язується передати у власність покупця (відповідача), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити урановий оксидний концентрат (U3O8), іменований надалі "УОК", у кількості та на умовах, визначених цим договором; одиницею виміру кількості УОК є кілограм урану (кгU).
5.2. Пунктами 3.1, 3.2 сторони погодили договірну вартість товару, а пунктом 5.4 договору визначили, що оплата за УОК здійснюється згідно з актом приймання-передачі УОК відповідно до графіка, наведеного у додатку № 2 до договору.
5.3. За умовами пункту 4.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
5.4. Відповідно до пункту 4.2 договору за кожний день прострочення виконання зобов`язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України, від обсягу невиконаних зобов`язань.
5.5. На виконання умов договору позивач передав відповідачу у власність товар на загальну суму 959 287 747,20 грн, що підтверджується актом від 11 грудня 2017 року приймання-передачі УОК до договору.
5.6. Графіком платежів за УОК, що є додатком № 2 до договору, визначено такі строки оплати платежів: до 20 січня 2018 року - на суму 160 920 000, грн; до 30 червня 2018 року - на суму 393 360 000,00 грн; до 30 липня 2018 року - на суму 405 007 747,20 грн; всього за УОК – на суму 959 287 747,20 грн.
5.7. Відповідач оплату здійснив таким чином:
1) платіж в сумі 160 920 000,00 грн, який необхідно було сплатити до 20 січня 2018 року, сплачений частинами, а саме: 19 січня 2018 року - в сумі 20 000 000,00 грн, 28 лютого 2018 року - в сумі 20 000 000,00 грн, 30 березня 2018 року - в сумі 32 000 000,00 грн, 27 квітня 2018 року - в сумі 42 000 000,00 грн, 31 травня 2018 року - в сумі 46 920 000,00 грн;
2) платіж в сумі 393 360 000,00 грн, який необхідно було сплатити до 30 червня 2018 року, сплачений 12 липня 2018 року в повному обсязі;
3) платіж в сумі 405 007 747,20 грн, який необхідно було сплатити до 30 липня 2018 року, сплачений 12 липня 2018 року в повному обсязі.
5.8. Ці обставини підтверджені актом звірки взаєморозрахунків, підписаним сторонами станом на 30 червня 2018 року, та сторонами не заперечуються.
5.9. У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати, встановлених у додатку № 2 до договору, позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за загальний період з 20 січня по 30 травня 2018 року у розмірі 3 336 028,70 грн, 3 % річних за загальний період прострочення з 20 січня по 11 липня 2018 року у розмірі 1 473 603,28 грн та 8 158 473,47 грн - пені, передбаченої пунктом 4.2 договору.
6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
6.2. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
6.3. Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
6.4. Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
6.5. За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
6.6. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
6.7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
6.8. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).
6.9. Частинами першою та другою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
6.10. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
6.11. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
6.12. За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.