Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 646/5066/17
провадження № 61-29327св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, прокуратура Харківської області, Головного управління Національної гвардії України, Державне казначейство України, антитерористичний центр при Службі безпеки України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана адвокатом Мудраченком Іваном Володимировичем, на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2017 року у складі судді: Сороки О. П., та рішення апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Піддубного Р. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Прокуратури Харківської області, Головного управління Національної гвардії України, Державного казначейства України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в смт. Новгородське.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . 28.07.2014 року в результаті проведення антитерористичної операції був пошкоджений будинок позивача. З цього приводу вона звернулась до Слідчого управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури України. У зв`язку з вищевикладеним позивач вважає, що заподіяна їй шкода, яку нею оцінено в 60 000 грн, підлягає стягненню з відповідачів
ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів майнову шкоду у розмірі 60 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала до суду доказів про порушення кримінальної справи (внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань) за статтею 258 КК України, інформацію про стан розслідування кримінального провадження, про потерпілих та про наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Наявність самого звернення до правоохоронних органів не надає право позивачу звертатися до суду про відшкодування майнової шкоди з підстав завдання шкоди вчиненням злочину чи терористичного акту. Відсутні підстави для стягнення з відповідачів майнової шкоди на підставі положень статті 1177 ЦК України, оскільки обов`язковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Також відсутні підстави для висновку, що шкода, завдана позивачу внаслідок пошкодження будинку, завдана саме внаслідок проведення антитерористичної операції, терористичним актом або внаслідок злочину.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 серпня 2017 змінено в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки відсутній закон чи нормативний акт про відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, не встановлено державний орган, на який покладено обов`язок здійснювати відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування, відповідно до частини восьмої статті 8 ЦПК України (аналогія закону) до спірних правовідносин, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норми Кодексу цивільного захисту України, які узгоджується із статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом". Згідно зі статтею 86 Кодексу цивільного захисту України пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване або пошкоджене під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Представник позивача пояснив, що ОСОБА_1 має намір зберегти право власності на зруйнований житловий будинок, до органів місцевого самоврядування, із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку не зверталась.За таких обставин, позов задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, в якій просила оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому, посилалася на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення РНБО та Укази Президента є достатніми доказами для підтвердження вчинення терористичного акту на території Донецьої та Луганської областей; попереднє встановлення факту вчинення терористичного акту в кримінальному провадженні не є необхідною умовою для застосування статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом"; стаття 86 Кодексу цивільного захисту не передбачає обов`язкової попередньої передачі житла як передумови виплати грошової компенсації. Вказує, що представник позивача не пояснював, що ОСОБА_1 має намір зберегти право власності на зруйнований житловий будинок, до органів місцевого самоврядування, із пропозиціями про добровільну передачу пошкодженого будинку
У січні 2018 року Антитерористичний центр при Службі безпеки України подав відзив на касаційну, який підписаний представником ОСОБА_3, в якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив Антитерористичного центру при Службі безпеки України мотивовано тим, що розгляд справи без участі позивача був обумовлений забезпеченням строків розгляду справи, обов`язковість вироку суду передбачена нормами Закону України "Про боротьбу з тероризмом". Крім цього, позивачем не визначено підставу позову.
У січні 2018 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну, який підписаний представником ОСОБА_4, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.
Відзив Кабінету Міністрів України мотивований тим, що Кабінет Міністрів України не є тим органом до повноважень якого віднесено здійснення відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_1 та безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди заподіяної громадянам терористичним актом.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року призначено справу до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що згідно рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 червня 2013 року та додаткового рішення від 20 травня 2014 року, ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту обстеження об`єкту - житлового будинку АДРЕСА_1 від 31 липня 2014 року комісією встановлено, що в результаті потрапляння уламків снаряду будинок отримав пошкодження.
Апеляційний суд встановив, що заява про порушення кримінальної справи за обставинами, на які посилається позивач була подана ОСОБА_1 вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивачка не скаржилася, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.