Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 754/613/18-ц
провадження № 61-1634св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до договору дарування від 05 вересня 2017 року № 7-300, він є власником квартири АДРЕСА_1 . Під час переоформлення договорів на постачання комунальних послуг з`ясовано, що крім його рідної баби у квартирі зареєстрована та проживає його рідна тітка ОСОБА_2, чим створює йому суттєві перешкоди у користуванні квартирою. ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі з жовтня 2000 року. Крім того, ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з невідомим йому чоловіком та має заборгованість зі сплати комунальних послуг. На його вимогу як власника квартири звільнити та знятися з реєстрації у спірній квартирі, він отримав відмову, у зв`язку з чим змушений звернутись до суду для захисту своїх прав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не має іншого житла, спірна квартира є єдиним житлом для проживання, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер довідки 118489063 від 26 березня 2018 року. Відповідач тривалий час проживає у квартирі, сплачує витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов`язкові платежі, з`ясувавши зв`язок ОСОБА_2 із спірною квартирою як із житлом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням цього ж суду від 03 серпня 2018 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що із припиненням права власності на квартиру попереднього власника та набуттям права власності на цю квартиру позивачем, припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту для ОСОБА_2, оскільки новий власник заперечує проти користування його власністю відповідачем.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що спірна квартира є єдиним житлом для проживання відповідача, у випадку виселення вона стане безхатьком, оскільки не має іншого житла. Матеріали справи не містять доказів, які вказували на існування підстав для виселення ОСОБА_2 , передбачених статтями 116, 156, 157 ЖК України. Судом апеляційної інстанції не враховано практику Верховного Суду, викладену у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 717/1111/16-ц та від 15 серпня 2018 року у справі № 381/423/16-ц. Позивач, приймаючи у дар спірну квартиру, знав про право проживання у ній відповідача, що не враховано судом апеляційної інстанції.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що відповідач навмисно плутає поняття втрати право користування житловим приміщенням та виселення із житлового приміщення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Обставини встановлені судами
Згідно з договором дарування від 05 вересня 2017 року, зареєстрованого у реєстрі за № 7-300, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 є бабою ОСОБА_1 .
Згідно з витягом із Реєстру територіальної громади міста Києва, у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відповідно до копії паспорта ОСОБА_4, вона знята з реєстрації місця проживання з 05 червня 2018 року, іншої реєстрації у паспорті немає.
ОСОБА_2 не має іншого житла, спірна квартира є єдиним житлом для проживання, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер довідки 118489063 від 26 березня 2018 року.
ОСОБА_2 є рідною тіткою позивача, яка за адресою реєстрації проживає з 2000 року, підставою реєстрації та проживання в спірній квартирі була домовленість між ОСОБА_4 яка є матір`ю ОСОБА_2 . Із моменту проживання та реєстрації відповідач здійснювала поточний ремонт та сплачувала комунальні послуги.
ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що з моменту набуття позивачем права власності на квартиру, припинилося право власності на квартиру матері відповідача - ОСОБА_4, а відповідно припинилося і право самої ОСОБА_2 на користування спірною квартирою, оскільки це право є похідним від права власності її матері, тобто із припиненням права власності на квартиру попереднього власника та набуттям права власності на цю квартиру позивачем, припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту для ОСОБА_2 , оскільки новий власник заперечує проти користування його власністю відповідачем, просить усунути перешкоди у користуванні йому майном, що належить йому на праві власності, та визнати відповідача такою, що втратила право користування спірною нерухомістю.
Разом із тим Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.