ПОСТАНОВА
Іменем України
21 січня 2020 року
м. Київ
справа № 815/3711/17
адміністративне провадження № К/9901/51474/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 1540/4966/18
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Катаєва Е. В., Тарасишина О. М., Андрухів В. В.) від 16 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Федусик А. Г., Зуєва Л. Є., Шевчук О. А.) від 18 квітня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 31 липня 2017 року, просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14 червня 2017 року № 238-17, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що позивач є громадянином Кот -д`Івуару, але побоюється за своє життя та здоров`я у разі повернення до країни походження, про що свідчать причини його виїзду з Кот- д`Івуару . Він не може повернутися до країни походження через переслідування, пов`язані із його політичною діяльністю в країні походження. Про розповсюдженість таких переслідувань та обґрунтованість побоювань свідчить інформація по країні походження Кот - д`Івуару . Вважаючи себе біженцем, позивач 23 грудня 2016 року звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області з відповідною заявою, однак 07 липня 2017 року отримав Повідомлення № 186 від 26 червня 2017 року про прийняття ДМСУ рішення № 238-17 від 14 червня 2017 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає спірне рішення необґрунтованим та незаконним, таким, що прийнято без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 19 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Білоус О. В., Бевзенко В. М., Стрелець Т. Г.) від 24 травня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
6. 14 червня 2018 року до Верховного Суду від Державної міграційної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
7. 25 червня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив Державної міграційної служби України.
8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 654/0/78-19 від 07 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
10. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 грудня 2016 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Відповідно до наказу № 8 від 13 січня 2017 року "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" заява позивача була прийнята до розгляду, вирішено здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1.
13. Наказом № 48 від 13 березня 2017 року строк розгляду заяви позивача був продовжений до отримання відомостей з органів СБУ, інших органів, які будуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи.
14. 31 травня 2017 року складений висновок про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що за результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку про доцільність відмови громадянину Кот- д`Івуару ОСОБА_1, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - відсутні.
15. Рішенням Державної міграційної служби України № 238-17 від 14 червня 2017 року, з посиланням на п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Кот-д`Івуар ОСОБА_1 було відмовлено.
16. Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.
18. Суди попередніх інстанцій, серед іншого, виходили з відсутності існування загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
19. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
20. Зокрема, скаржник зазначив, що у випадку повернення до країни походження, його життю на свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
21. Також, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки причин виїзду позивача із країни походження, а саме через нестабільну соціально-політичну ситуацію у зв`язку з політичними чварами між діючою владою та опозицією.
22. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, посилається на міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
24. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
26. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
27. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
28. Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
29. Згідно з ч. 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.