ПОСТАНОВА
Іменем України
15 січня 2020 року
Київ
справа №820/609/18
адміністративне провадження №К/9901/27752/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Гусака М.Б., Желтобрюх І.Л.,
за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,
представника позивача Кісельова Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року (головуючий суддя Чалий І.С., судді - Перцова Т.С., Жигилій С.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У С Т А Н О В И В:
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2018 року № 00000051304, яким донараховано податкове (грошове) зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 6500000 грн, з яких: 5200000 грн - за основним платежем та 1300000 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 25 січня 2018 року № 00000051304.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ДФС України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, відповідач в обґрунтування скарги вказував, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, так як, прийняте податковим органом за результатами проведеної перевірки на підставі наказу, прийнятого на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, яка на момент проведення перевірки була чинною.
Заслухавши суддю-доповідача, предстаника позивача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року у справі №757/59225/17-к було задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України Карпюка Т.С. та надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 42017000000002433 позапланової документальної перевірки відносно фізичної особи ОСОБА_1 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених законодавством податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, за період з 1 січня 1998 року по 1 серпня 2017 року. Проведення перевірки доручено працівникам Державної фіскальної служби України. Визначено термін проведення позапланової перевірки строком дії десять робочих днів.
Державною фіскальною службою України 5 грудня 2017 року прийнято наказ № 812 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 ", на підставі якого відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 1 січня 1998 року по 1 серпня 2017 року, за результатами якої 28 грудня 2017 року складено Акт № 30/99-99-13-04-01/2491306611 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акта перевірки, позивачем порушено вимоги: пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8, пункту 22.3 статті 22 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889-ІV), а саме: заниження загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2004 рік на суму 40000000 грн, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 5200000 грн.
На підставі Акта перевірки 25 січня 2018 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00000051304, яким позивачу збільшено суму податкового (грошового) зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 6500000 грн, з яких: 5200000 грн - за основним платежем та 1300000 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про його скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, так як, прийняте податковим органом за результатами проведеної перевірки на підставі наказу ДФС України від 5 грудня 2017 року, прийнятого на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва. Також в обґрунтування рішення суд зазначив, що оскільки договір дарування від 1 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та позивачем готівкових коштів у сумі 40000000 грн є недійсним (нікчемним правочином), то кошти, які було отримано позивачем у цій сумі є "іншим доходом", який був отриманий позивачем як доходи з джерелом їх походження з території України та підлягає оподаткуванню податком на прибуток. Крім того, суд зазначав про те, що позивачем не було подано податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, а тому ДФС України мала право на проведення перевірки без обмеження будь-яким строком.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції.
Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні пунктом 78.1 статті 78 ПК України.
Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
За змістом пункту 78.5 статті 78 вказаного Кодексу допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 79.2, 79.3 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.
Отже, однією з правових підстав для призначення позапланової перевірки платника податків є отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки.
Як вже зазначалося, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року у справі №757/59225/17-к надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 42017000000002433 позапланової документальної перевірки відносно фізичної особи ОСОБА_1 . На виконання зазначеного судового рішення відповідачем прийнято наказ №812 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача і, як встановили суди, таку було проведено.
Разом із тим, у подальшому, ухвалою Київського апеляційного суду від 9 жовтня 2018 року ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року було скасовано та клопотання прокурора про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 повернуто особі, яка його подала.
Аналізуючи такі обставини справи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого судді у будь-якому випадку є самостійною підставою її проведення, а результати перевірки є доказом в кримінальному провадженні. У свою чергу, скасування ухвали про призначення перевірки як єдиної підстави до прийняття наказу про проведення перевірки, має наслідком скасування усіх індивідуальних адміністративних актів, прийнятих податковим органом на виконання ухвали слідчого судді.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, який відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 серпня 2018 року (справа №822/573/17), від 27 листопада 2018 року (справа №805/2601/16-а), від 21 березня 2019 року (справа № 809/531/18), від 4 грудня 2019 року (справа №816/1938/18) та ухвалі від 18 листопада 2019 року (справа №320/6748/18) та вважає за необхідне додатково зазначити наступне.