У Х В А Л А
14 січня2020 року
м. Київ
Провадження № 13-105зво19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж.М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши заяву захисника Левицького Олега Володимировича в інтересах засудженого ОСОБА_1 з клопотанням про поновлення строку для перегляду вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,
УСТАНОВИЛА:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257, ч. 2 ст. 17, пунктами "а", "з", "и", "і" ст. 93, пунктами "а", "г", "е", "з", "ж", "и", "і" ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю. Відповідно до статті 71 КК України (далі - КК) частково приєднано 1 рік позбавлення волі невідбутого покарання за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_1 змінено. Виключено з кваліфікації дій за ст. 93 КК 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом "е", а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
Ухвалено вважати його засудженим за пунктами "а", "г", "з", "ж", "и", "і" ст. 93 КК 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК, ч. 2 ст. 17, пунктами "а", "з", "и", "і" ст. 93, пунктами "а", "г", "з", "ж", "и", "і" ст. 93 КК 1960 року - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Замість ст. 71 КК застосовано ч. 3 ст. 42 КК 1960 року і за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_1 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного засудженому майна і зараховано в цей строк покарання, відбуте ОСОБА_1 за вироком від 25 жовтня 2002 року, з 29 березня 2002 року по 11 квітня 2003 року.
26 вересня 2019 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Скоморохов проти України" встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні кримінальної справи судом. Цим рішенням ЄСПЛ констатовано порушення Україною ст. 3 та параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_1 .
У зв`язку із встановленими ЄСПЛ порушеннями прав заявника, Судом було постановлено стягнути на його користь з держави 16 000 євро та 5 000 євро на користь представника заявника.
27 грудня 2019 року захисник Левицький О. В., не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_1 судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їх перегляд за виключними обставинами.
У заяві захисник посилається на те, що встановлені порушення ст. 3 та параграфу 1 ст. 6 Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих від заявника під катуванням для забезпечення його засудження, зробило кримінальне провадження проти заявника в цілому несправедливим.
Крім того, Левицький О. В. просить поновити пропущений строк для подачі заяви, посилаючись на те, що аналогічну заяву про перегляд в інтересах засудженого судових рішень вперше подала його дружина ОСОБА_3, як колишній захисник, однак Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 жовтня 2019 року не визнала у заявниці повноважень захисника і повернула її заяву. Оскільки ОСОБА_1 відбуває покарання на тимчасово окупованій території (Слов`яносербська колонія № 60), з якою немає поштового зв`язку, укладення договору з новим захисником було об`єктивно надскладним завданням.
Згідно з довідкою, наданою відділом забезпечення функціонування автоматизованої системи та електронного суду й протоколів автоматизованого визначення складу колегії суддів, склад колегії для розгляду цього клопотання сформувати не вдалося, у зв`язку із відпусткою суддів, що входять до складу Великої Палати Верховного Суду, з 02 по 12 січня 2020 року.