ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Яновської О. Г.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 (провадження № 11-810заі19)
за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди
Короткий виклад історії справи
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України ОСОБА_2., у якій з урахуванням вимог ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2019 року просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Президента України ОСОБА_2. щодо залишення спрямованої на його адресу заяви від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України без задоволення;
2) зобов`язати Президента України ОСОБА_2 . здійснити демократичний цивільний контроль за діяльністю Національної поліції України, а саме:
2.1) об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в заяві від 14 листопада 2018 року факти, а саме: відкрите порушення органами Національної поліції України в Запорізькій області законів під час проведення ними досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12012080140000274, 12013080140004456, 12015030140004534, 42017081280000031, 42018081280000138 та невиконання ними судових рішень, ухвалених слідчими суддями у чинних кримінальних провадженнях;
2.2) поновити право доступу до правосуддя та обов`язковість судових рішень, передбачене статтею 21 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та статтею 55 Конституції України, із чинних кримінальних проваджень;
2.3) особисто письмово повідомити про результати перевірки його заяви від 14 листопада 2018 року та про суть прийнятого ним рішення;
3) стягнути моральну шкоду у розмірі 5 000 000 гривень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав таке:
- заява від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України Президентом України ОСОБА_2. залишена без задоволення і направлена апаратом Ради національної безпеки і оборони України на розгляд в Адміністрацію Президента України;
- на час подання позовної заяви демократичний цивільний контроль за діяльністю Національної поліції України Президентом України не здійснений. Заходи щодо забезпечення поновлення порушених прав, викладених у заяві від 14 листопада 2018 року, Президентом України не вжиті;
- із 14 листопада 2018 року з моменту подання заяви на ім`я Президента України ОСОБА_2. і по теперішній час ні одна процесуальна дія з вищезазначених кримінальних справ з метою виконання судових рішень, ухвалених слідчими суддями у чинних кримінальних провадженнях, органами Національної поліції України в Запорізькій області не проведена. Ні одне судове рішення з вищезазначених кримінальних проваджень органами досудового розслідування Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області не виконане.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 9 липня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача безпідставні та необґрунтовані, оскільки позивач вимагав вчинення дій, які не належать до предмета здійснення демократичного цивільного контролю, врегульованого Законом України від 2 червня 2018 року "Про національну безпеку України" № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII).
Вимога про забезпечення позивачеві передбаченого статтею 55 Конституції України права на судовий захист є також безпідставною, адже позивач не надав жодних доказів і не довів у судовому засіданні фактів заподіяння йому шкоди відповідачем.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, позивач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що за його заявою відповідач відповідно до статей 3, 55, 102, 104, 106, 107 Конституції України, преамбули і статей 1, 4, 5 Закону № 2469-VIII, статті 19 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) був зобов`язаний здійснити демократичний цивільний контроль за дотриманням органами Національної поліції України вимог Конституції та законів України під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, поновити передбачені статтями 55, 129-1 Конституції України та статтею 21 КПК право доступу потерпілого у цих провадженнях до правосуддя й обов`язковість судового рішення, а також письмово повідомити позивача про результати перевірки його заяви та про суть прийнятого рішення.
Крім того, відповідач порушив приписи статей 7 і 15 Закону № 393/96-ВР щодо заборони направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються, та про обов`язковість особистого розгляду звернень (пропозицій, клопотань, заяв, скарг) осіб з інвалідністю внаслідок війни першими керівниками державних органів.
12 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 9 липня 2019 року скасувала й ухвалила нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнила частково:
Визнала протиправною бездіяльність Президента України - Голови Ради національної безпеки і оборони України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року про здійснення демократичного контролю за діяльністю сектора безпеки і оборони України в сфері національної безпеки і оборони України, спрямованої на адресу Президента України.
Зобов`язала Президента України - Голову Ради національної безпеки і оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року відповідно до Закону № 393/96-ВР.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідач не оспорював невідповідності заяви ОСОБА_1 передбаченим Законом № 393/96-ВР вимогам, а суд першої інстанції порушень приписів цього Закону щодо форми заяви не встановив.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР). Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя цієї статті).
Розглянувши апеляційну скаргу в межах доводів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни, а тому має право на особистий розгляд його заяви першими керівниками органів державної влади.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Із преамбули Закону № 2469-VIII убачається, що цей Закон відповідно до статей 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.