Постанова
Іменем України
16 січня 2020 року
м. Київ
справа № 465/4290/13-ц
провадження № 61-1814св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Закрите акціонерне товариство "Будівельне управління-62",
треті особи: державний нотаріус П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кірілова Тетяна Миколаївна, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 року у складі судді Дзеньдзюри С. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Закритого акціонерного товариства "Будівельне управління-62" (далі - ЗАТ "Будівельне управління-62"), треті особи: державний нотаріус П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кірілова Т. М., ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору про пайову участь у будівництві удаваним у частині сторони пайовика, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання нежитлових приміщень об`єктом спільної сумісної власності, визнання за позивачем права власності.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 вересня 2004 року між ЗАТ "Будівельне управління-62" та ОСОБА_6 укладений договір про пайову участь у будівництві вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 87,18 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Із об`єктивних причин він не бажав оформляти цей договір на себе як на пайовика, і за пропозицією дружини ОСОБА_2 та попереднім погодженням із ЗАТ "Будівельне управління-62" і батька ОСОБА_2 - ОСОБА_6 такий договір оформлений саме на ОСОБА_6 . Також домовлено з ОСОБА_6, що всі права та обов`язки пайовика, які виникають за вказаним договором, виконувати буде він. Підписання договору про пайову участь у будівництві вбудованого нежитлового приміщення у житловому будинку від 17 вересня 2004 року відбувалося таким чином: він отримав від ЗАТ "Будівельне управління-62" підписані головою правління два примірники договору і через свою дружину передав ці примірники для підписання ОСОБА_6 . На виконання договору про пайову участь у будівництві вбудованого нежитлового приміщення у житловому будинку від 17 вересня 2004 року він за власні кошти, частина з яких у розмірі 20 000 дол. США (що на той час становило 106 000,00 грн) отримана ним від знайомого ОСОБА_8, здійснив оплату вартості нежитлових приміщень за договором про пайову участь. Оплата здійснювалася готівкою трьома платежами, про що оформлялись квитанції до прибуткового ордера. Після завершення будівництва будинку на АДРЕСА_1, в якому знаходяться спірні нежитлові приміщення, він за власний рахунок займався облаштуванням спірних приміщень: встановив вхідні двері, ковані дашки, ролокасети, металеві решітки, переробляв стяжку, придбав котел та все інше необхідне для опалення приміщення.
24 лютого 2006 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради ОСОБА_6 на підставі розпорядження від 24 лютого 2006 року № 272 видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення площею 85,5 кв. м на АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_6 він не звертався з вимогою про повернення йому у власність нежитлових приміщень, оскільки довіряв тестю, який був порядною людиною. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, у зв`язку з чим він поставив питання до ОСОБА_2 (шлюбні відносини з якою на той час вже припинені), про розподіл нежитлових приміщень. ОСОБА_2 не заперечувала проти розподілу приміщень, але, в подальшому, він довідався про те, що остання оформила право власності на ці приміщення в порядку спадкування після смерті батька і не має наміру повернути йому у власність 1/2 їх частини.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати удаваним у частині сторони пайовика, договір про пайову участь у будівництві вбудованого нежилого приміщення у житловому будинку від 17 вересня 2004 року, укладений між ЗАТ "Будівельне управління-62" і ОСОБА_6 та визнати ОСОБА_1 пайовиком за цим договором; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 вересня 2010 року, видане державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М.; визнати нежитлові приміщення, позначені цифрами від 1 до 6 у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 85,5 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень, позначених цифрами від 1 до 6 у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 85,5 кв. м за ОСОБА_1 .
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано удаваним у частині сторони пайовика, договір про пайову участь у будівництві вбудованого нежилого приміщення у житловому будинку від 17 вересня 2004 року, укладений між ЗАТ "Будівельне управління-62" і ОСОБА_6 та визнано ОСОБА_1 пайовиком за таким договором; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 вересня 2010 року, видане державним нотаріусом П`ятої львівської державної нотаріальної контори Кіріловою Т. М.; визнано нежитлові приміщення, позначені цифрами від 1 до 6 у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 85,5 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано право власності на 1/2 частини нежитлових приміщень, позначених цифрами від 1 до 6 у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 85,5 кв. м за ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що судова почеркознавча експертиза, призначена ухвалою суду від 24 лютого 2017 року, не виконана внаслідок ухилення від участі в її виконанні ОСОБА_2, шляхом ненадання нею в розпорядження експерта оригіналу квитанції до прибуткового касового ордера від 22 вересня 2004 року, посвідчена фотокопія якої долучена до матеріалів справи її представником. Наведене дає підстави у порядку, передбаченому статтею 146 ЦПК України, визнати факт, для встановлення якого ухвалою суду призначалась судова почеркознавча експертиза, а саме, що квитанція до прибуткового касового ордера від 22 вересня 2004 року про прийняття готівки, видана ЗАТ "Будівельне управління-62" на ім`я ОСОБА_2 . Крім того, показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 встановлено, що виключно на прохання ОСОБА_1 та за відсутності звернення в будь-якій формі до ЗАТ "Будівельне управління-62" особи, зазначеної стороною договору, тобто ОСОБА_2, за відсутності будь-яких інших юридичних підстав, ЗАТ "Будівельне управління-62" замінив договір від 17 вересня 2004 року про пайову участь у будівництві вбудованого нежитлового приміщення у житловому будинку, пайовиком у якому зазначено ОСОБА_2, на договір аналогічного змісту із зазначеною датою його укладення 17 вересня 2004 року пайовиком у якому зазначено ОСОБА_6 . Цю заміну здійснено у період часу між сплатою першого внеску на суму 100 000,00 грн та другого внеску на суму 93 565,00 грн, тобто, між 22 вересня 2004 року та 13 жовтня 2004 року, при цьому жодних правочинів щодо такої заміни не укладалось, а 100 000,00 грн, сплачених позивачем від імені ОСОБА_2, 22 вересня 2004 року зараховані як оплата за договором стороною у якому зазначено ОСОБА_6 . Позивачем належними та допустимими доказами доведено, що саме ним виконано обов`язки пайовика за договором із ЗАТ "Будівельне управління-62" від 17 вересня 2004 року про пайову участь у будівництві вбудованого нежитлового приміщення у житловому будинку, і він же скористався правами покупця - домовлявся із ЗАТ "Будівельне управління-62" про істотні умови договору купівлі-продажу, у тому числі ціну, особисто здійснював оплату за договором, придбав спірне приміщення в інтересах сім`ї, оскільки відразу після його придбання проводив там ремонт із метою використання для ведення сімейного бізнесу.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено виконання ним обов`язків пайовика за договором із ЗАТ "Будівельне управління-62" від 17 вересня 2004 року про пайову участь у будівництві вбудованого нежитлового приміщення у житловому будинку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що показання свідків, оригінал договору від 17 вересня 2004 року між ЗАТ "Будівельне управління-62" та ОСОБА_2 і висновок судової почеркознавчої експертизи від 20 квітня 2016 року № 353 є недопустимими доказами, та не могли братися до уваги при вирішенні спору. Суд не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази зарахування сплачених однією особою коштів в рахунок погашення грошових зобов`язань іншої особи, які повинні доводиться лише письмовими документами (банківськими виписками, платіжками тощо). He надано оцінки, що операції із заміни боржника у зобов`язанні, виходячи зі статей 520-521 ЦК України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", обов`язково повинні належним чином задокументовані та підтверджені первинними документами і за їх відсутності, у розумінні статті 218 ЦК України, суд не може брати до уваги показаннями свідків для встановлення такого факту. Суди не надали оцінки офіційній інформації ДФС щодо розміру доходів позивача та джерел їх походження, з якої вбачається, що позивач не міг придбати спірні приміщення, оскільки не мав достатніх доходів. Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин строк позовної давності.
У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2017 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не існувало жодних домовленостей щодо спірних нежитлових приміщень, у такому разі строк позовної давності для позивача, повинен рахуватися з 17 вересня 2004 року - дня укладення оспорюваного правочину, коли позивач отримав право на пред`явлення матеріально-правової вимоги про визнання цього договору удаваним. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проявляли упередженість та необ`єктивність у своїх показаннях на користь ОСОБА_1, надавали суперечливі за своїм змістом показання. Місцевий суд, володіючи вказаною інформацією, умисно призначив експертизу, наперед знаючи, що її провести неможливо, для того щоб згодом незаконно звинуватити її в ухиленні від участі в експертизі, після чого визнати "вигідний" для позивача факт.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що головним бухгалтером ПрАТ "Будівельне управління-62" ОСОБА_9, начальником економічного відділу ОСОБА_10, касиром ОСОБА_13 повідомлені суду обставини про те, що фактично стороною - пайовиком за оспорюваним договором виступав він, який разом із ОСОБА_2 і проплачував три перші платежі за договором. Оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого право власності на спірне приміщення оформлене на ОСОБА_2 08 вересня 2010 року, то саме з цього часу позивач міг довідатись про порушення своїх прав, у зв`язку з чим суди дійшли правильного висновку про початок відліку строку позовної давності з 08 вересня 2010 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.