Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
місто Київ
справа № 643/10559/13-ц
провадження № 61-3081св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк",
відповідачі - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Глуховцева Наталія Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у подальшому уточненим, про звернення стягнення на предмет іпотеки, просило суд у рахунок заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка належить відповідачу на праві власності, шляхом надання права позивачу від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 460 300, 00 грн, з наданням позивачу усіх повноважень продавця.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 26 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, на забезпечення якого 09 червня 2008 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого позивачу в іпотеку передано нерухоме
майно - житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422, 9 кв. м, житловою площею 2 285, 60 кв. м (у будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З дозволу банку квартири №№ 17, 29, 32, 36, 40, 50, 55-56, 58-59, 65-66, 68, 71, 84, 88-90, 92-93, 95, 104-106, 108, 114 житлового будинку літ. В-5 на АДРЕСА_1 виведено з іпотеки та відчужено власником. Зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконав. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужена квартира № 13 , власником якої стала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Глуховцевою Н. В. 13 жовтня 2009 року за реєстровим № 5027.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти позову заперечувала та пояснила, що на час придбання нею квартири вона не перебувала в іпотеці.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог щодо наявності правових підстав для звернення стягнення на спірну квартиру як на частину предмета іпотеки у визначений позивачем спосіб, хоча надання таких доказів є процесуальним обов`язком позивача.
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20 позичальника ОСОБА_2 у розмірі 3 664 801, 99 дол. США та 23 800 945, 13 грн пені (станом на 01 червня 2013 року), що складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 2 382 796, 72 дол. США, простроченої заборгованості за процентами у розмірі 1 282 005, 27 дол. США, пені за прострочку погашення кредиту у сумі 16 956 872, 78 грн, пені за прострочку погашення процентів у сумі 6 884 072, 35 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 13, що розташована у літ. "В-5" будинку АДРЕСА_1 , що є частиною житлового будинку АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року.
Вирішено реалізацію предмета іпотеки - квартири № 13, що розташована у літ. "В-5" будинку АДРЕСА_1 , що є частиною житлового будинку АДРЕСА_1, та яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року, провести шляхом надання ПАТ АБ "Укргазбанк" права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 460 300, 00 грн з наданням ПАТ АБ "Укргазбанк" усіх повноважень продавця, у тому числі права отримання у нотаріуса дубліката договору дарування від 17 квітня 2011 року, здійснювати будь-які платежі від імені продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_1, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 23 Закону України
"Про іпотеку".
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував правила статей 23, 33, 39 Закону України "Про іпотеку", а також не врахував, що предметом іпотеки є будинок в цілому, а не окремі квартири, зміни до іпотечного договору не вносилися. Заявник зазначає, що в іпотечному договорі відсутня процедура звернення стягнення на окрему квартиру як складову частину предмета іпотеки. Вважає, що також суд не залучив до участі у справі усіх заінтересованих осіб.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 23 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 26 грудня 2007 року укладений кредитний договір № 20, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 2 644 000, 00 дол. США на строк з 26 грудня 2007 року до 25 грудня 2012 року зі сплатою процентів у розмірі 12, 5 % річних.
Підпунктом 3.2.8 укладеного кредитного договору передбачено, що у разі невиконання позичальником зобов`язань, передбачених цим договором, відшкодування заборгованості здійснюється банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки.
З метою забезпечення виконання боргових зобов`язань перед банком 09 червня 2008 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок літ. В-5 на АДРЕСА_1, загальною площею 6 422, 9 кв. м, житловою площею 2 285, 6 кв. м, усього на 123 квартири, що належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року. Відомості про іпотеку нотаріусом внесено до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.
Вартість предмета іпотеки, житлового будинку, в цілому відповідно до договору іпотеки визначено в розмірі 17 070 000, 00 грн (пункт 2.2 договору іпотеки).
Судом першої інстанції встановлено, що за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено 26 квартир, розташованих у будинку 31 , при цьому попередня вартість предмета іпотеки не змінювалась.
Відповідно до підпункту 3.3.14 договору іпотеки у разі проведення іпотекодавцями реконструкції, в результаті якої зміниться назва предмета іпотеки, функціональне призначення, загальна площа, правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інше, іпотекодавці зобов`язані повідомити про це іпотекодержателя в 5-денний строк з моменту проведення реконструкції та внести відповідні зміни до цього договору іпотеки шляхом укладення з іпотекодержателем нотаріально посвідченого додаткового договору.
Факт укладання такого додаткового договору судами не встановлено.
Не надано судам доказів і про існування будь-яких інших договорів, якими б вносилися відповідні зміни до договору іпотеки у зв`язку з виділенням окремих квартир у будинку 31 в натурі, і про реєстрацію права власності на них як на окремі об`єкти нерухомості.
У підпункті 3.2.6 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель/банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту, використання кредиту не за цільовим призначенням або порушення інших умов кредитного договору.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено. Договір іпотеки від 09 червня 2008 року визнано недійсним, виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек.
У період чинності зазначеного рішення та під час виключення запису про іпотеку з Державного реєстру іпотек, квартиру № 13 літ. В-5 на АДРЕСА_1 відповідачу було відчужено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 13 жовтня 2009 року. На момент розгляду справи спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, реєстрацію обтяжень на спірну квартиру поновлено.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 належним чином грошові зобов`язання перед банком не виконав, у зв`язку із чим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто на користь банку 1 664 543, 02 грн та 2 630 252, 33 дол. США в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 грудня 2007 року. Зазначене рішення суду не виконано.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно зі статтею 379 ЦК України як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Житло як об`єкт права власності повинен відповідати певним критеріям:
1) це має бути приміщення; 2) приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України.
ЦК України визначає, зокрема, такі об`єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку"предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.