Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 755/1497/16-ц
провадження № 61-36434св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об`єкти нерухомого майна",
треті особи: житлово-будівельний кооператив "Восток", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Тетяна Борисівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об`єкти нерухомого майна", треті особи: ЖБК "Восток", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б., про визнання недійсним права власності на Ѕ частину квартири, визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на Ѕ частину квартири.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 листопада 1987 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління ЖБК "Восток" із заявою про поставлення його в чергу на покращення житлових умов. Загальними зборами членів ЖБК "Восток" від 17 вересня 1989 року позивача прийнято в члени кооперативу та надано для користування квартиру АДРЕСА_1, за яку 16 березня 1990 року ним сплачено пайовий внесок в розмірі 2 009,62 руб.
Позивач вказував, що у червні 2013 року у приміщенні ЖЕК № 402 ОСОБА_1 дізнався про рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2006 року у справі № 2-134/2006 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на Ѕ частку спільної квартири АДРЕСА_1, яким розділено вказане майно подружжя у рівних частках та на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на Ѕ частину вказаної квартири.
12 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відділу архівної роботи Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про отримання копії рішення від 15 грудня 2006 року. За розглядом вказаної заяви було встановлено, що цивільна справа № 2-134/2006 у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва не перебувала, рішення у цій справі суддею Ластовкою Н. Д. не ухвалювалось. При цьому ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2005 року у справі № 2-666/05 під головуванням судді Савлук Т. В. було відмовлено у прийнятті позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку квартири.
Тому ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення та 27 липня 2013 року були внесенні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статі 15, частиною першою статті 358 КК України.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
- визнати недійсним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
- визнати недійсною та скасувати реєстрацію права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, зареєстроване 13 листопада 2007 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у складі судді: Арапіної Н. Є. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги про визнання недійсним права власності на Ѕ частину квартири не ґрунтуються на законі і позивачем не доведено підстав для визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсною та скасовано реєстрацію права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, зареєстроване 13 листопада 2007 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 № 703, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно №117435 (КВ-2007), а саме на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 була здійснена на підставі підробленого судового рішення, що послугувало підставою до порушення органом досудового розслідування кримінальної справи, провадження у якій триває. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2006 року у цивільній справі № 2-1344/2006 року, на підставі якого відповідачем було набуто право власності Дніпровський районним судом м. Києва не ухвалювалося, зазначений у ньому спір не був предметом розгляду та вирішення. В порушення пункту 2.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, реєстрація зміни права ОСОБА_1, здійснювалися БТІ без участі позивача, як співвласника та відповідного запису в правовстановлючих документах останнього, крім цього в порушення пункту 3.6. Тимчасового положення проводилася без належного проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна.
Апеляційний суд зазначив, що у статі 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як визнання недійсним права власності, тому у задоволенні вимоги про визнання недійсним права власності на Ѕ частину квартири необхідно відмовити.
Аргументи учасників справи
У червні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову у частині визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване 13 листопада 2007 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 не бажав отримувати свідоцтво про право власності на квартиру, яка набута у шлюбі, тому ОСОБА_2 звернулася до суду і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2006 року у цивільній справі № 2-1344/2006р. визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Апеляційний суд не дослідив належним чином докази, що містяться у матеріалах справи. Зазначає, що відповіді на адвокатські запити від 12 квітня 2018 року, від 26 липня 2016 року та від 16 червня 2017 року за підписом голови суду Ластовки Н. Д., є суперечливими, містять різне обґрунтування відсутності цивільної справи № 2-1344/2006р. та посилання на справи з іншими номерами. Вказує, що до відповіді на адвокатський запит від 12 квітня 2018 року за підписом голови суду Ластовки Н. Д. додано копію ухвали судді Савдук Т. В. від 21 березня 2005 року у цивільній справі № 2/666-05, але це справа про визнання права власності на частину паєнакопичення, яка до справи № 755/149716-ц не має ніякого відношення.
Слідчими органами не встановлено, яку справу згідно алфавітних покажчиків і журналів обліку суду за 2006 рік було зареєстровано за № 2-1344/2006, підозри жодній особі не пред`явлено. Суд апеляційної інстанції фактично звинуватив ОСОБА_2 у використанні підробленого судового рішення.
Зазначає, що ОСОБА_1 було відомо про рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2006 року у цивільній справі № 2-1344/2006р., що підтверджується заявою від 30 листопада 2007 року про реєстрацію у спірній квартирі сина ОСОБА_4, в якій ОСОБА_1, як співвласник за рішенням суду від 15 грудня 2006 року, поставив свій підпис "не заперечую". КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" під час реєстрації права власності ОСОБА_2 не було допущено порушень пунктів 2.3., 3.6. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.
Спірна квартира належить сторонам на праві спільної власності на підставі статті 60 СК України та частини третьої статті 368 ЦК України, оскільки отримана і виплачена сторонами у шлюбі.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсною та скасування реєстрації права власності. В іншій частині позовних вимог постанова суду апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржується, а тому не переглядається.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що з 05 червня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 22 листопада 2005 року ВРАЦС Дніпровського РУЮ у м. Києві розірвано відповідно до актового запису № 1210.