ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 911/174/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О.М. - головуючий, Студенець В.І., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Бацуци В. М.
від 07.06.2018
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипки І.М., Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.
від 10.10.2019
за позовом Приватно-орендної агрофірми "Україна"
до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"
про стягнення 2 044 795, 27 грн
за участю представників:
від позивача - Бордаченко О.В.,
від відповідача - Суховерська О.В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог.
У січні 2017 Приватно-орендна агрофірма "Україна" звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" про стягнення 2 044 795, 27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались безпідставним невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо відшкодування у повному обсязі вартості наданих послуг та виконаних робіт згідно з договором №1/51 про надання послуг від 31.03.2010, укладеним між Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" та Приватно-орендною агрофірмою "Україна", який в подальшому було визнано недійсним у відповідності до рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2014 у справі №911/357/13-г.
Спір між сторонами вирішено з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 9 018 010, 08 грн відшкодування вартості наданих послуг та виконаних робіт.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як встановлено господарськими судами за умовами Договору №1/51 від 31.03.2010, укладеного між відповідачем і позивачем, замовник замовляє, а виконавець зобов`язується надавати послуги у рослинництві та послуги, супутні веденню с/г діяльності, від передпосівної підготовки, посіву, збирання врожаю до пакування, зберігання с/г продукції, використання с/г техніки, знищення бур`яну, а також надання консультативних послуг тощо. Відповідно до п. 1.3 Договору №1/51 замовник взяв на себе безумовне та безвідкличне зобов`язання доручити виключно виконавцю реалізувати с/г продукцію на умовах договору комісії.
За умовами укладеного між сторонами Договору №2/52 від 31.03.2010, комісіонер (позивач) за дорученням комітента (відповідача) за винагороду зобов`язався здійснити від свого імені реалізацію врожаю с/г культур, зібраних за Договором №1/51. Згідно з п. 4.1 Договору №2/52 за виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі 0,5 % від суми договорів із покупцями.
Таким чином, позивачем виконувались роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції на полях відповідача, здійснювалась реалізація вирощеної продукції від імені відповідача (по договору комісії), грошові кошти від реалізації зараховувались в оплату виконаних робіт на підставі актів заліку взаємних вимог.
Рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/357/13-г від 27.08.2014 за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" до Приватно-орендної агрофірми "Україна" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства аграрної політики та продовольства України, визнано недійсним договір про надання послуг за №1/51, укладений 31.03.2010.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013, постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 у справі №911/972/13 за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" до Приватно-орендної агрофірми "Україна" визнано недійсним договір комісії №2/52 від 31.03.2010.
У грудні 2012 року Приватно-орендна агрофірма "Україна" звернулась до Господарського суду Київської області з позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" про стягнення 17 118 871, 75 грн, з яких 16 769 891, 85 грн основного боргу, 165 780, 72 грн пені, 110 360, 38 грн процентів річних та 72 838, 80 грн інфляційних втрат. Підставою заявлених вимог про стягнення коштів позивач визначав невиконання відповідачем зобов`язань за договором №1/51 від 31.03.2010 в частині неповної оплати за виконані роботи, наявністю заборгованості, яку просив стягнути на свою користь.
Після направлення справи на новий розгляд, рішенням Господарського суду Київської області від 26.01.2016 у справі №18/122-12/2 відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016, яка залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2016, скасовано рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 у справі №18/122-12/2 та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" на користь Приватно-орендної агрофірми "Україна" 5777206,91 грн заборгованості, 158471,64 грн пені, 272855,14 грн 3% річних, 1 670539,93 грн інфляційних втрат.
Постановою Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №18/122-12/2 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 15.06.2016 скасовано, а рішення Господарського суду Київської області від 26.01.2016 залишено в силі.
Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі №18/122-12/2 від 19.10.2016 судовими рішеннями у справах №911/357/13-г, №911/972/13, які мають преюдиціальне значення при вирішенні справи, що розглядається, Договір №1/51 і Договір №2/52 визнані недійсними. При цьому суди з урахуванням приписів ст. 216 ЦК, ст. 208 ГК, зазначили, що зобов`язання за спірними договорами вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили у зв`язку із неможливістю повернути усе одержане за ними.
Скасовуючи постанову апеляційного та касаційного господарських судів у справі №18/122-12/2, Верховний Суд України у постанові від 19.10.2016 зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, на підставі яких дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що вимога про виконання зобов`язань за недійсним договором не ґрунтується на законі, позивач обрав невірний спосіб захисту та повинен був звернутися з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З урахуванням наведених правових висновків, позивач звернувся з позовом у даній справі про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до висновку №69/7 за результатами проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи, складеним 14.06.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр судових експертиз "Альтернатива" загальна ринкова вартість послуг (робіт) наданих (виконаних) позивачем за договором №1/51 про надання послуг від 31.03.2010, відповідно до наявних у справі актів про прийняття - передачу виконаних робіт №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 3/1, 7/1, 9/1, 10/1, 12/1 від 01 грудня 2010 року та проміжних актів про прийняття - передачу виконаних робіт №№ 1,2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 від 01 березня 2011 року станом на момент відшкодування - день звернення до господарського суду - 12 січня 2017 року становить 11 331 634, 62 грн.
Суму позову 9 018 010, 08 грн визначено як суму відшкодування вартості виконаних робіт (наданих послуг) за цінами на момент відшкодування 11 331 634, 62 грн за мінусом отриманого від відповідача по договору, а саме: здійснення сторонами розрахунку по договору шляхом заліку зустрічних однорідних вимог на суму 1319184,70 грн за актами від 01.12.2010; вартості викупленої відповідачем у позивача продукції на суму 994 439, 84 грн.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2018 у справі №911/174/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019, позов задоволено повністю.
Стягнуто з Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" на користь Приватно-орендної агрофірми "Україна" 9 018 010, 08 грн відшкодування вартості наданих послуг та виконаних робіт та судові витрати 135 270, 15 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суди виходили із встановлених у справі №911/357/13-г та №911/972/13 обставин недійсності договору про надання послуг за №1 (51/2010) від 31.03.2010 та договору комісії №2 (52/2010) від 31.03.2010, а також вирішеного між сторонами спору в межах справи №18/122-12/2 за позовом Приватно-орендної агрофірми "Україна" до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" про стягнення 17 118 871, 75 грн. Враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України у справі №18/122-12/2 від 19.10.2016, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування вартості наданих відповідачу послуг, за цінами, які існують на момент відшкодування, що становить предмет позову у даній справі.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" 08.11.2019 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2019 у справі № 911/174/17, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняття оскаржуваних рішень на підставі не повністю досліджених доказів у справі.
На думку скаржника, суди при розгляді справи не вірно застосували наслідки визнання недійсним договору на майбутнє відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.
Скаржник також зазначає, що експертний висновок за результатами проведення судової комплексної економічної та товарознавчої експертизи є неналежним доказом у справі, оскільки експертизу було проведено без застосування усіх методичних підходів та недостатності необхідної інформації для такого виду експертизи, а експерт, яка проводила товарознавчу експертизу не мала достатнього рівня кваліфікації.
Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 253 - 261 Цивільного кодексу України неправомірно не застосували позовну давність до спірних правовідносин.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Приватно-орендна агрофірма "Україна" надала відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини даної справи та характер спірних правовідносин, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" звернуто увагу господарських судів на те, що якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє.