ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Н. О. Антонюк, С. В. Бакуліної, Д. А. Гудими, О. Р. Кібенко, В. В. Пророка, Л. І. Рогач, В. Ю. Уркевича
Справа № 372/4583/14-ц
Провадження № 14-493цс18
І. Короткий виклад історії справи
1. 15 вересня 2014 року прокурор Обухівського району Київської області (далі - прокурор) звернувся з позовомв інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі також - Козинська селищна рада), ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, в якому просив:
1.1. Визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради (далі разом - оскаржені рішення) від:
1.1.1. 28 березня 2002 року № 3, яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надані у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
1.1.2. 28 березня 2002 року № 15/305, яким ОСОБА_3 надана у власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
1.1.3. 28 березня 2002 року № 15/304, яким ОСОБА_11 надана у приватну власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
1.1.4. 29 листопада 2001 року № 123/364, яким ОСОБА_4 надана у власність земельна ділянка площею 0,530 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
1.1.5. 29 листопада 2001 року № 123/432, яким ОСОБА_5 надана у власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
1.1.6. 29 листопада 2001 року № 123/434, яким ОСОБА_4 надана у власність земельна ділянка площею 0,2780 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства (примітка: насправді, за рішенням № 123/434 земельна ділянка площею 0,15 га була виділена ОСОБА_6 ).
1.1.7. 29 листопада 2001 року № 123/435, яким ОСОБА_7 надана у власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.
1.1.8. 29 листопада 2001 року № 123/433, яким ОСОБА_8 надана у власність земельна ділянка площею 0,2140 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
1.1.9. 29 листопада 2001 року № 123/365, яким ОСОБА_9 надана у власність земельна ділянка площею 0,53 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
1.1.10. 29 листопада 2001 року № 123/366, яким ОСОБА_10 надана у власність земельна ділянка площею 0,53 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.
1.2. Визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 341887, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 4 листопада 2002 року за № 7543(далі - державний акт).
1.3. Витребувати на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки вартістю 3 202 104 грн, загальною площею 3,03 га, з кадастровими номерами 3223155400:05:005:0057 (1,65 га) і 3223155400:05:005:0058 (1,38 га), розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, Товариство індивідуальних забудовників «Сосновий бір - 5» (далі - спірні земельні ділянки).
1.4. Визнати за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради право власності на спірні земельні ділянки.
2. Позовні вимоги мотивував так :
2.1. Під час проведення перевірки прокуратура Обухівського району Київської області встановила порушення Козинською селищною радою норм земельного законодавства України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переданні фізичним особам вищевказаних земельних ділянок у власність.
2.2. Передання у власність земельних ділянок комунальної власності є виключною компетенцією Козинської селищної ради, а не її виконавчого комітету. Тому оскаржені рішення є незаконними, а державний акт - недійсним.
2.3. Земельні ділянки вибули з володіння територіальної громади смт Козин поза її волею.
2.4. Власником спірних земельних ділянок є територіальна громада. Чинне законодавство визначає орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель (Державну інспекцію сільського господарства України). Однак у цього органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з позовами вказаної категорії. Тому прокурор подав цей позов в інтересах держави та набув статус позивача.
3. 28 квітня 2015 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
4. Рішення суд першої інстанції мотивував так :
4.1. У цій справі саме прокурор є належним позивачем. Але його вимоги необґрунтовані та безпідставні.
4.2. 28 квітня 1998 року І сесія ХХІІІ скликання Козинської селищної ради ухвалила рішення, яким делегувала виконавчому комітету свої повноваження щодо виділення та приватизації земельних ділянок (далі - рішення про делегування повноважень). Це рішення Козинської селищної ради «підтверджується протоколом засідання першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради», є чинним, а прокурор його не оскаржив.
4.3. Оскільки виконавчий комітет Козинської селищної ради під час прийняття оскаржених рішень діяв на виконання делегованих повноважень селищної ради, то вимога прокурора про визнання незаконними та скасування оскаржених рішень - безпідставна.
4.4. Вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта є похідними від вимоги про визнання незаконними та скасування оскаржених рішень, в задоволенні якої суд відмовив. Окрім того, ОСОБА_1 набув право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів в осіб, право власності яких на відчужені земельні ділянки ніхто не оспорив, і їх державні акти не були визнані недійсними.
4.5. Заявивши вимогу про витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_1 , прокурор не зазначив, після якого недійсного правочину цей відповідач набув право власності на спірні земельні ділянки, і яким рішенням встановлена недійсність такого правочину.
4.6. Прокурор звернувся до суду в межах перебігу позовної давності, оскільки про порушені права держави дізнався лише після розпочатої 25 квітня 2014 року перевірки додержання вимог земельного законодавства в Управлінні Держземагентства в Обухівському районі Київської області та в Козинській селищній раді.
5. 27 січня 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував і частково задовольнив позов:
5.1. Визнав незаконними та скасував оскаржені рішення від 28 березня 2002 року.
5.2. Визнав недійсним державний акт.
5.3. Витребував спірні земельні ділянки на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 .
6. Мотивував рішення так :
6.1. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виконавчий комітет Козинської селищної ради у березні 2002 року мав повноваження розпоряджатися земельними ділянками.
6.2. Оскільки земельні ділянки, передані у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_11 на підставі незаконних рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради, були включені до складу спірних земельних ділянок, про витребування яких просить прокурор, ця вимога є обґрунтованою.
6.3. Вимогу прокурора про визнання за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради права власності на спірні земельні ділянки задовольнити не можна, оскільки суд витребував їх на користь вказаної громади, і додаткового визнання права власності на ці ділянки закон не вимагає.
7. 2 вересня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував це рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд.
8. Суд касаційної інстанції мотивував рішення так :
8.1. Апеляційний суд не оцінив положення частини другої статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону, в якому зазначено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішується питання регулювання земельних відносин відповідно до закону, а також те, «чи є рішення про надання земельної ділянки регулюванням земельних відносин».
8.2. Рішення про делегування повноважень не скасоване і, на думку ОСОБА_1 , відповідало чинним на час його прийняття приписам законодавства.
8.3. Прокурору слід довести, а суду встановити, коли довідався або міг довідатись про порушене право державний орган, в інтересах якого пред`явлено позов, а також прокурор, беручи до уваги, що з часу виникнення спірних правовідносин пройшло більше 10 років.
8.4. Апеляційному суду слід звернути увагу на те, що позов пред`явив прокурор в інтересах держави, а суд апеляційної інстанції витребував земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, яка є відповідачем, а не позивачем.
9. 18 січня 2017 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
10. Мотивував ухвалу так :
10.1. І сесія ХХІІІ скликання Козинської селищної ради рішенням, «оформленим протоколом № 1 від 28.04.1998 у формі рішення», делегувала повноваження щодо виділення земельних ділянок і приватизації виконавчому комітету. Наступне делегування виконкому Козинської селищної ради повноважень з виділення у приватну власність земельних ділянок здійснила Козинська селищна рада наступного - XXIV - скликання у рішенні І сесії № 8 від 12 квітня 2002 року.
10.2. Суд рішення про делегування повноважень незаконним не визнавав і не скасовував. А тому воно є законним станом на дату розгляду спору та не може ставитись під сумнів.
10.3. У цій справі особою, яка має право на позов, є Козинська селищна рада, якій належали виділені фізичним особам земельні ділянки в межах населеного пункту, або прокуратура в інтересах Козинської селищної ради, а не як самостійний позивач.
10.4. Прокурор в апеляційній скарзі наполягав на тому, що земельні ділянки вибули з власності територіальної громади в особі Козинської селищної ради, однак заявив позовні вимоги не в інтересах територіальної громади в особі цієї ради, оскільки визначив останню відповідачем.
10.5. Продавці - треті особи, які були власниками відповідних земельних ділянок на підставі чинних на той час і законних рішень виконкому та зареєстрованих державою державних актів на право власності, - не були обмежені у праві відчужити такі ділянки.
11. 31 травня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року залишив без змін.
12. Мотивував ухвалу так:
12.1. Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову прокурора та про законність передання у власність фізичним особам земельних ділянок є правильними.
12.2. Відповідні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту смт Козин, а тому Козинська селищна рада володіла необхідним обсягом повноважень для передання громадянам земельних ділянок у приватну власність. Ці повноваження рада реалізувала через її виконавчий комітет на підставі рішення про делегування повноважень, яке в судовому порядку незаконним не визнавалось і не було скасоване.
13. 5 грудня 2017 року заступник Генерального прокурора України (далі - заявник) звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року. Просив їх скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову (далі - заява про перегляд судових рішень).
14. Мотивував заяву так :
14.1. Володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності може здійснювати лише рада, а не її виконавчий комітет.
14.2. Делегування повноважень Козинської селищної ради її виконкому було оформлене протоколом. Тобто ця рада відповідне рішення не ухвалювала. Але навіть за наявності такого рішення воно суперечить Закону, оскільки останній був прийнятий пізніше, ніж ЗК України 1990 року та не передбачав можливості делегування радою її повноважень щодо передання та вилучення земельних ділянок виконавчому комітету. А тому виконком Козинської селищної ради не мав повноважень на передання земельних ділянок у приватну власність.
15. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав роздруківки таких судових рішень :
15.1. Постанов Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16, від 13 вересня 2017 року у справі № 904/10339/16 і від 7 листопада 2017 року у справі № 924/75/16.
15.2. Ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2017 року у справі № 127/7285/14-ц і від 11 жовтня 2017 року у справі № 367/2714/16-ц.
15.3. Постанов Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-84цс13, від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц (провадження № 6-1855цс16), від 9 листопада 2016 року у справі № 372/4581/14-ц (провадження № 6-2912цс15), від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16.
16. У цих судових рішеннях, на думку заявника, інакше, ніж у справі № 372/4583/14-ц, застосовані приписи статей 3 і 9 ЗК України 1990 року та статей 26 і 33 Закону.
17. 1 червня 2018 року ОСОБА_1 подав заперечення на заяву про перегляд судових рішень. Просив відмовити в її задоволенні.
18. Мотивував заперечення на заяву про перегляд судових рішень так :
18.1. Відмінними є обставини справи № 372/4583/14-ц та обставини наведених у заяві про перегляд судових рішень справи № 127/7285/14-ц, за наслідками розгляду якої Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив 9 жовтня 2017 року ухвалу, та справи № 924/75/16, за наслідками розгляду якої Вищий господарський суд України ухвалив постанову 7 листопада 2017 року.
18.2. Не підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах наведені у заяві про перегляд судових рішень постанови Вищого господарського суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 904/9643/16 та у справі № 904/10339/16, а також ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року у справі № 367/2714/16-ц.
18.3. Довід заявника про невідповідність висновків судів у справі № 372/4583/14-ц висновкам Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не підтверджений жодним рішенням останнього.
19. 3 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову (далі - постанова), якою заяву про перегляд судових рішень задовольнила частково: скасувала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року і передала на новий розгляд до суду першої інстанції справу у частині позовних вимог про:
19.1. Визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 28 березня 2002 року:
19.1.1. № 3, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано у приватну власність земельні ділянки площею 0,20 га та 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства;
19.1.2. № 15/305, яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку;
19.1.3. № 15/304, яким ОСОБА_11 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку;
19.2. Визнання недійсним державного акта;
19.3. Витребування на користь територіальної громади смт Козин в особі Козинської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 спірних земельних ділянок і визнання за територіальною громадою смт Козин в особі Козинської селищної ради права власності на ці ділянки.
20. Постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала так :
20.1. Суди дослідили протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року, на якій було вирішене питання про делегування повноважень Козинської селищної ради її виконавчому комітету щодо виділення земельних ділянок (т. 1, а. с. 133-136). «Наявність цього рішення» встановив Апеляційний суд Київської області у рішенні від 7 квітня 2015 року у справі № 372/5752/14 (т. 1, а. с. 151-159), яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року.
20.2. Селищні ради з 1 січня 2002 року втратили право передавати зазначені повноваження їхнім виконавчим комітетам. Тому останні втратили повноваження з надання та вилучення земельних ділянок, хоча відповідне рішення про делегування повноважень Козинська селищна рада не скасувала.
20.3. Існує невідповідність судових рішень висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справах № 372/3402/14-ц і № 372/4581/14-ц «лише щодо застосування у подібних правовідносинах вимог статей 26 і 33 Закону». Ухвалюючи судові рішення, суди не звернули уваги на дію приписів цих статей у часі та не оцінили законність оскаржених рішень виконкому відповідно до законодавства, чинного на час їх прийняття. Крім того, суди не встановили, в якій формі власності чи користування перебували земельні ділянки на момент їх передання у приватну власність фізичним особам, чи підлягають такі ділянки витребуванню на підставі статті 388 Цивільного кодексу України в разі волевиявлення селищної ради на їх відчуження, та на чию користь за встановлених обставин справи слід витребувати земельні ділянки.
20.4. Суди попередніх інстанцій не врахували висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц, щодо застосування положень статей 26 і 33 Закону, що призвело до ухвалення незаконних рішень у частині вирішення вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому від 28 березня 2002 року. Тому не можна погодитися з висновками судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій про правомірність дій з передання у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 земельних ділянок за рішенням виконкому від 28 березня 2002 року та про правомірність видання «державних актів про право власності на зазначені земельні ділянки» ОСОБА_1 (примітка: у справі йде мова лише про один державний акт, виданий цьому відповідачеві).
20.5. «При вирішенні справи суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Закону № 280/97-ВР та ЗК України 2001 року, у цій частині судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції, оскільки як суд першої інстанції, так і апеляційний суд зробили висновок, що виконком Козинської селищної ради, ухваливши рішення від 28 березня 2002 року про передачу земельних ділянок у приватну власність, не порушив вимог закону та зазначили, що прокурор діяв у межах позовної давності».
20.6. «З такими висновками погодитися неможливо, оскільки вони спростовані тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а відтак не дослідили питання щодо позовної давності, про застосування якої до усіх вимог заявляла представник відповідача ОСОБА_1 ».
20.7. «Суд діє за принципами змагальності та рівності сторін. Фізична особа як слабша сторона спору потребує уваги суду до вирівнювання її можливостей до можливостей органу влади, яким є прокуратура».
20.8. «Представник відповідача до суду першої інстанції надав клопотання про витребування доказів обізнаності чи можливої обізнаності прокурора про прийняті Виконкомом у 2002 році рішення. Разом із тим це клопотання не було належним чином розглянуте, чим сторону позбавлено можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень».
ІІ. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована
21. Не можемо погодитися як з деякими мотивами постанови, так і з висновком про скасування судових рішень у частині, а не в цілому.
(2.1) Щодо підстав для перегляду судових рішень
22. У справі, яка переглядається, суди встановили, зокрема, такі обставини:
22.1. 28 квітня 1998 року І сесія ХХІІІ скликання Козинської селищної ради рішенням, оформленим протоколом, делегувала повноваження щодо виділення земельних ділянок і їх приватизації виконавчому комітетові.
22.2. 29 листопада 2001 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення, згідно з якими надав ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у власність земельні ділянки.
22.3. 28 березня 2002 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення, згідно з якими ОСОБА_3 і ОСОБА_11 надані у власність земельні ділянки.
22.4. Вказані фізичні особи продали ці земельні ділянки ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу за реєстр. № 611, 615, 619, 623 від 7 березня 2002 року та за реєстр. № 712, 716, 720 від 12 березня 2002 року.
22.5. 28 березня 2002 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення № 3, яким, зокрема, передав ОСОБА_2 у власність земельну ділянку.
22.6. 17 жовтня 2002 року ОСОБА_2 подарувала всі наведені вище земельні ділянки ОСОБА_1 (договір дарування за реєстр. № 3378).
22.7. 29 листопада 2001 року виконавчий комітет Козинської селищної ради прийняв рішення, згідно з якими надав у власність ОСОБА_9 і ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,53 га та 0,53 га відповідно.
22.8. 12 березня 2002 року останні на підставі договорів купівлі-продажу за реєстр. № 704 та 708 передали ці земельні ділянки у власність ОСОБА_1 .
22.9. Надалі всі перераховані вище земельні ділянки, набуті ОСОБА_12 , а також земельна ділянка площею 0,20 га, набута ним на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 3 від 28 березня 2002 року, загальною площею 3,03 га (на підтвердження права власності на них ОСОБА_1 отримав державний акт), були об`єднані у дві: з кадастровим номером 3223155400:05:005:0057 площею 1,65 га і цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд; з кадастровим номером 3223155400:05:005:0058 площею 1,38 га і цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
22.10. 25 квітня 2014 року прокуратура Обухівського району Київської області відповідно до постанови № 26 про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів розпочала перевірку щодо додержання вимог земельного законодавства в Управлінні Держземагентства в Обухівському районі та у Козинській селищній раді.
23. Ми погоджуємося з висновками більшості колег, що заявник довів неоднакове застосування судами касаційної інстанції приписів статей 26 і 33 Закону. Правовідносини у справі № 372/4583/14-цта у справах № 372/3402/14-ц і № 372/4581/14-ц справді є подібними. Більше того, заявлені прокурором у справі № 372/3402/14-ц вимоги та її обставини аналогічні тим, що є у справі № 372/4583/14-ц, рішення в якій переглядала Велика Палата Верховного Суду.
24. Проте у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 372/3402/14-ц з тими ж сторонами, що і в справі № 372/4583/14-ц,Верховний Суд України, на відміну від Великої Палати Верховного Суду, за аналогічних обставин вказав про існування неоднакового застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах не тільки статей 26 і 33 Закону, але й статті 3 ЗК України 1990 року та статей 116 і 118 ЗК України 2001 року.
25. Вважаємо, що, усуваючи у справі № 372/4583/14-ц невідповідність оскаржених судових рішень викладеному у постанові Верховного Суду України у справі № 372/3402/14-ц висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду мала з огляду на аналогічність обставин обох справ і тотожність їх сторін повністю слідувати практиці Верховного Суду України.
(2.2) Щодо невідповідності результату перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду у справі № 372/4583/14-црезультатам перегляду судових рішень Верховним Судом України в аналогічній справі № 372/3402/14-ц з тими самими сторонами
26. У справі № 372/4583/14-ц прокурор просив, зокрема, визнати незаконними та скасувати сім рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року про надання земельних ділянок у власність сімом фізичним особам ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ). Суди встановили, що ці фізичні особи передали виділені їм земельні ділянки у власність ОСОБА_2 (5 ділянок) і ОСОБА_12 (2 ділянки). Надалі ОСОБА_2 ці 5 земельних ділянок подарувала ОСОБА_12 .
27. Заявник стверджував, що рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року є незаконними, оскільки володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює лише Козинська селищна рада, а не її виконавчий комітет, відповідно до Закону, який був прийнятий пізніше, ніж ЗК України 1990 року. Окрім того, заявник звертав увагу, що рішення про делегування повноважень Козинська селищна рада не ухвалювала, а лише склала відповідний протокол. Близькі за змістом аргументи висловлював прокурор в апеляційній і касаційній скаргах.
28. Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради від 29 листопада 2001 року.
29. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду мотивувала так:
29.1. Досліджений судами протокол № 1 першої сесії ХХІІІ скликання Козинської селищної ради від 28 квітня 1998 року, а також встановлені у рішенні Апеляційного суду Київської області від 7 квітня 2015 року у справі № 372/5752/14 обставини підтверджують те, що рішення про делегування повноважень прийняте відповідно до законодавства.
29.2. Оскільки повноваження щодо передання, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів могли до 1 січня 2002 року делегувати виконавчим органам місцевого самоврядування, то: 1) немає підстав вважати, що рішення суду касаційної інстанції у справі № 372/4583/14-ц не відповідає висновку Верховного Суду України, висловлено