Постанова
Іменем України
15 січня 2020 року
м. Київ
справа № 209/2599/17-ц
провадження № 61-5415св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2018 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітіної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 12 березня 2008 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" укладений кредитний договір № DZL0GI0000004865, за умовами якого вона отримала кредит у сумі 157 500,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % річних за період користування кредитом строком до 12 березня 2023 року. У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитом між нею та банком 12 березня 2008 року укладений договір іпотеки № DZL0GI0000004865, згідно з яким вона передала банку в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором іпотеки.
Вважає, що у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. не було правових підстав для здійснення державної реєстрації права власності ПАТ КБ "Приватбанк" на належну їй квартиру, оскільки повідомлення банку від 12 вересня 2016 року № 35, що є однією з підстав прийняття нотаріусом рішення, вона не отримувала та у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення не розписувалась. Тобто відсутні докази дотримання ПАТ КБ "Приватбанк" вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку"щодо надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення. Крім того, ПАТ КБ "Приватбанк" у порушення частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку", не подано нотаріусу висновку про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, що обов`язково подається для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. При цьому, рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 22 вересня 2016 року у справі № 409/69/12 у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності № 17108593, вчинений 22 жовтня 2016 року державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (відкриттям розділу), індексний номер 32062667 від 26 жовтня 2016 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2, за ПАТ КБ "Приватбанк".
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 17108593, вчинений 22 жовтня 2016 року державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер 32062667 від 26 жовтня 2016 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартирну АДРЕСА_2, за ПАТ КБ "Приватбанк". Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватний нотаріус Бондар І. М., який діяв як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернув увагу на те, що заявником ПАТ КБ "Приватбанк" не подано для державної реєстрації прав документів у повному обсязі, оскільки повідомлення ПАТ КБ "Приватбанк" від 13 вересня 2016 року не містить вимоги банку до позивача про усунення порушень у встановлений банком строк, тому воно не відповідає вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закону України "Про іпотеку".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що повідомлення ПАТ КБ "Приватбанк" від 12 вересня 2016 року за своїм змістом не відповідає статтям 7, 35, 37 Закону України "Про іпотеку" та вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та статті 35 Закону України "Про іпотеку", оскільки не містить змісту порушених зобов`язань, а саме: назви кредитного договору, валюти кредиту, суми наявної заборгованості за кредитним договором із зазначенням усіх її складових та не містить вимоги про усунення порушень. Матеріали реєстраційної справи не містять будь-яких даних про існуючу заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "Приватбанк" на день прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, що може бути підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, у порушення частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" матеріали реєстраційної справи не містять висновку про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2019 року АТ КБ "Приватбанк"подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що наявність рішення суду про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає застосування іншого способу захисту, який передбачений іпотечним договором. Оскільки установлено факт невиконання позичальником грошових зобов`язань за договором позики, невиконання умов договору, можна дійти висновку про порушення прав кредитора та необхідність їх захисту у спосіб, визначений у застереженні до договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Позивачем не доведено належне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором чи інших обставин, що виключають звернення стягнення.
У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що матеріали реєстраційної справи не містять будь-яких даних про існуючу заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "Приватбанк" на день прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності, що може бути підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", укладений кредитний договір № DZL0GI0000004865, за умовами якого позивач отримала кредитні кошти у сумі 157 500,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення 12 березня 2023 року.
Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 12 березня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладений договір іпотеки № DZL0GI0000004865, згідно з яким позивач передала банку в іпотеку належну їй на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32062667 від 26 жовтня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., 22 жовтня 2016 року проведено державну реєстрацію за ПАТ КБ "Приватбанк" (іпотекодержателем) права власності вказану квартиру.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 19 квітня 2017 року, вбачається, що підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 17108593) є: договір іпотеки № DZL0GI0000004865 від 12 березня 2008 року.
12 вересня 2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" направив ОСОБА_1 повідомлення про свій намір здійснити перехід права власності до іпотекодержателя на предмет іпотеки або укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна. Роз`яснено, що протягом 30 днів із дня отримання повідомлення вона вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки, а у протилежному випадку банк вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.
Це повідомлення отримано ОСОБА_1 14 вересня 2016 року, про що свідчить зворотне поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, при цьому особистий підпис ОСОБА_1 на цьому повідомленні відсутній.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).