ПОСТАНОВА
Іменем України
15 січня 2020 року
Київ
справа №450/2960/16-а
касаційне провадження №К/9901/43934/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.12.2016 (головуючий суддя: Добош І.Р.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.3017 (головуючий суддя: Довга О.І., судді: Запотічний І.І., Каралюс В.М.) у справі №450/2960/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області про зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Пустомитівському районі Львівської області (далі - УПФУ Пустомитівському районі Львівської області або відповідач), в якому просив зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 01.04.2015 по 26.09.2016.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з червня 2011 року йому була призначена пенсія за віком відповідно до вимог Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV). З 1 квітня 2015 року виплату пенсії припинено на підставі Закону України від 2 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII) у зв`язку з тим, що він працював на посаді судді.
На виконання постанови Верховної Ради України №1514VIII "Про звільнення суддів" позивач з 26.09.2016 був відрахований зі штату Львівського окружного адміністративного суду у зв`язку із досягненням 65 років. В листопаді 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення йому виплати пенсії починаючи з 01.04.2015, однак отримав відмову.
Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 16.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017, адміністративний позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів чи внесення змін до чинних. Також суди попередніх інстанцій вказали на те, що 08.06.2016 Конституційним Судом України прийнято рішення № 4-рп/2016 (справа №1-8/2016), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частини третьої статті 141 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI) у редакції Закону №213-VIII; абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону № 2453-VI у редакціях Закону №213-VIII, Закону від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №911-VIII); пункту 5 розділу III Прикінцеві положення Закону №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону №2453-VI. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що цим рішенням було визнано неконституційною заборону виплати пенсій, призначених відповідно до Закону №1058-IV особам, які працюють на посаді судді відповідно до Закону №2453-VI.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскільки позивач у 2015-2016 роках продовжував працювати на посаді судді, то обмеження щодо тимчасового припинення виплати пенсії у період з квітня 2015 року по грудень 2016 року також на нього поширюються. Скаржник також вказав на протиправність стягнення з пенсійного органу судового збору за подання позивачем позовної заяви.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 26.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду від позивача надійшли письмові заперечення на позов, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з червня 2011 року перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Після досягнення пенсійного віку позивач продовжував працювати на посаді судді.
З 01.04.2015 відповідачем на підставі Закону №213-VIII припинено виплату позивачу пенсії за віком.
04.11.2016 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про виплату призначеної, але не виплаченої йому пенсії, за період роботи з 01.04.2015 по 26.09.2016 включно.
Листом від 08.11.2016 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати вищезазначеної пенсії, оскільки відповідно до внесених змін у статтю 47 Закону №1058-IV тимчасово, особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом №2453-VI, призначені пенсії не виплачуються.
Незгода з відмовою у виплаті пенсії за віком за спірний період слугувала підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.