ПОСТАНОВА
Іменем України
16 січня 2020 року
Київ
справа №826/14569/16
адміністративне провадження №К/9901/13146/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/14569/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Костенко Д.А., Вєкуа Н.Г., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, постановлену в складі: головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Ганечко О.М., Літвіної Н.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення від 15.07.2016 № 390-16 про втрату статусу біженця.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що він на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії від 01.10.2008 № 662-08 отримав статус біженця в Україні і йому було видано посвідчення біженця серії НОМЕР_1. Водночас 14.09.2016 ним було отримано повідомлення від 12.09.2016 № 204 про втрату статусу біженця на підставі рішення ДМС України від 15.07.2016 № 390-16.
3. Підставою для прийняття такого рішення в повідомленні зазначено пункт 3 частини першої статті 11 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
4. Позивач наголошує, що відповідачем безпідставно винесено рішення про втрату статусу біженця на підставі добровільного виїзду до країни громадянської належності та, як наслідок, користування захистом країни громадянської належності, оскільки він не повертався до країни свого походження.
5. Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 набув статусу біженця в Україні на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії від 01.10.2008 № 662-08.
6. Листом від 31.08.2015 Міністерство закордонних справ Грузії надіслало до Посольства Грузії в Україні повідомлення про те, що позивач на підставі проїзного документу від 08.05.2012 № НОМЕР_2 перетнув Державний кордон Грузії через контрольно-пропускний пункт "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло), який знаходиться на перетині кордону між Грузією та Республікою Вірменії та виїхав до неї на автомобільному транспорті, що підтверджується штампом прикордонного відомства Грузії у проїзному документів позивача.
7. Таким чином, відповідач наголошує, що позивач перебував на території країни громадської належності вже після отримання ним статусу біженця в Україні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
8. Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 01.10.2008 № 662-08 ОСОБА_1 надано статус біженця.
9. 31 серпня 2015 року Міністерство закордонних справ Грузії надіслало до Посольства України в Грузії повідомлення про те, що позивач на підставі проїзного документу від 08.05.2012 № НОМЕР_2 перетнув Державний кордон Грузії через контрольно-пропускний пункт "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло), який знаходиться на перетині кордону між Грузією та Республікою Вірменія.
10. 15 вересня 2015 року Департамент у справах біженців та осіб без громадянства ДМС України повідомив Головне управління ДМС України в місті Києві про необхідність розпочати процедуру передбачену статтею 11 Закону № 3671-VI стосовно ОСОБА_1, у зв`язку з перебуванням його в країні громадянської належності.
11. 28 вересня 2015 року Головне управління ДМС України в місті Києві листом № 1211135 повідомило позивача про початок щодо нього процедури втрати статусу біженця.
12. 08 квітня 2016 року Управління з питань шукачів і захисту соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в місті Києві надіслало на адресу начальника Управління з питань шукачів і захисту соціальної інтеграції Головного управління ДМС України в місті Києві подання про втрату статусу біженця ОСОБА_1 .
13. 15 липня 2016 року ДМС України прийнято рішення № 390-16 про втрату статусу біженця ОСОБА_1, у зв`язку з добровільним поверненням до Республіки Вірменія, яку він залишив унаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
14. 12 вересня 2016 року Головне управління ДМС України в місті Києві листом № 204 повідомило позивача про прийняття ДМС України рішення від 15.07.2016 № 390-16.
20. Позивач, посилаючись на протиправність оскаржуваного рішення від 15.07.2016 № 390-16, як такого, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
21. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року, позов задовольнив:
21.1. Визнав протиправним і скасував рішення ДМС України від 15.07.2016 № 390-16 про втрату статусу біженця.
22. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що підставою для висновку відповідача про те, що позивач перебував на території Республіки Вірменія став лист Міністерства закордонних справ Грузії від 31.08.2018, у якому представники Міністерства закордонних справ Грузії зазначали, що позивач 08.05.2012 на підставі проїзного документу від 08.05.2012 № НОМЕР_2 перетнув Державний кордон Грузії через контрольно-пропускний пункт "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло) та виїхав до Республіки Вірменія.
23. Проте такий лист носить інформаційний характер, викладені у вказаному листі відомості не підтверджені доказами, оскільки дії з боку позивача не свідчать про те, що він скористався захистом країни громадянської належності.
24. Так, в матеріалах справи наявна копія проїзного документу, виданого на ім`я ОСОБА_1, від 08.05.2012 № НОМЕР_2, з якого убачається таке:
24.1 07 травня 2012 року позивач вилетів з Міжнародного аеропорту "Бориспіль" (Україна, м. Київ) та 08 травня 2012 року прибув до Міжнародного аеропорту "Тбілісі" (Грузія, м. Тбілісі), про що зроблено відмітку в проїзному документі позивача від 08.05.2012 № НОМЕР_2; у той самий день він на автомобільному транспорті прибув до контрольно-пропускного пункту "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло), про що також зроблено відповідну відмітку.
24.2 10 травня 2012 року позивач залишив контрольно-пропускний пункт "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло) та прибув до Міжнародного аеропорту "Тбілісі" (Грузія, м. Тбілісі).
24.3. 10 травня 2012 року позивач залишив територію Грузії та прибув до Міжнародного аеропорту "Бориспіль" (Україна, Київ), про що свідчить відповідна відмітка, здійснена у контрольно-пропускному пункті в Міжнародному аеропорту "Бориспіль" (Україна, Київ) від 10.05.2015 № 320100.
25. У матеріалах справи наявний протокол співбесіди позивача та представника Управління у справах біженців Головного управління ДМС у місті Києві, з якого вбачається, що позивач повідомляє суб`єкта владних повноважень про те, що в статусі біженця до Республіки Вірменія не їздив, а до Грузії їздив із сестрою та її чоловіком на похорони тітки.
26. На запитання представника Головного управління ДМС у місті Києві: "...З якою метою та з ким Ви зустрічалися на контрольно-пропускному пункті "Сахадло"?..." позивач повідомив: "...Я зустрічався з рідними, щоб принести мої співчуття рідним померлої: зустрічався із ОСОБА_2 (двоюрідним братом) та іншими родичами. Близько доби там простояли: їли в кафе на контрольно-пропускному пункті, але його не пересікали...".
27. На запитання представника Головного управління ДМС у місті Києві: "...У вас є національний паспорт?...", позивач відповів: "...Ні, немає, я всі документи здав вам до міграційної служби...".
28. Також пункт 134 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, (видання 1992 року; далі - Настанови) передбачає наявність конкретної мети такого повернення - подальше проживання в країні громадянської належності. Відповідних обставин в цій справі не встановлено.
29. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що перебування позивача на території Республіки Вірменія відповідачем не доведено, а отже, оскаржуване рішення від 15.07.2016 № 390-16 є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
30. 31 січня 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна ДМС України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року.
31. У касаційній скарзі ДМС України посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неправильної правової оцінки обставин у справі, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
32. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховано інформацію, надану Міністерством закордонних справ Грузії, у якій указано, що позивач у період з 01.01.2011 по 17.08.2015 перетинав державний кордон Грузії через контрольно-пропускний пункт Міжнародного аеропорту "Тбілісі" (Грузія, м. Тбілісі) і "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло), останній із яких є пунктом перетину грузинсько-вірменської ділянки державного кордону, на підставі проїзного документу біженця від 08.05.2012 № НОМЕР_2.
33. Водночас ДМС України було здійснено перевірку фактів перетину позивачем Державного кордону Республіки Вірменія у межах інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон (система "Аркан"), і встановлено, що 07.05.2012 позивач виїхав із території України до Грузії на підставі проїзного документу біженця від 08.05.2012 № НОМЕР_2, а 08.05.2012 позивач через контрольно-пропускний пункт "Сахадло" (Грузія, с. Сахадло) виїхав до Республіки Вірменія автомобільних транспортом. Указаний факт підтверджується штампом прикордонної служби Республіки Грузія у проїзному документі біженця.
34. Відповідач указує, що позивач добровільно в`їхав до країни громадянської належності, за межами якої перебував унаслідок побоювань зазнати переслідувань, тому оскаржуване рішення про втрату статусу біженця приймалося з урахуванням і дослідженням усіх обставин справи.
35. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Шарапі В.М., суддям Бевзенку В.М., Данилевич Н.А.
36. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.