Постанова
Іменем України
09 січня 2020 року
м. Київ
справа № 645/33/17
провадження № 61-34589св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2,
треті особи: служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2018 року у складі судді: Сілантьєва Е. Є. та постанову апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Колтунової А. І., Пилипчук Н. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про вселення.
Первісний позов мотивований тим, що з 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Однак в порушення прав позивача, відповідачі продовжують проживати в належній позивачу квартирі. Окрім перешкод у володінні та користуванні квартирою, позивач зазнає незручності та ймовірні в майбутньому витрати, пов`язані з накопиченням відповідачами боргів за користування комунальними послугами.
ОСОБА_1 зазначав, що неодноразово приходив за адресою належної йому на праві власності квартири, намагався порозумітися з відповідачами, аби вони дали йому доступ до його квартири та не чинили перешкод у реалізації ним свого права на проживання в своїй квартирі, але відповідачі жодного разу навіть не відкрили вхідних дверей, не пішли на контакт, не припинили чинити перешкоди у користуванні ним своїм власним житлом.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив вселити його до належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 .
У травні 2017 року ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2, треті особи - служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І. про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зустрічний позов мотивований тим, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., зареєстрований в реєстрі за № 2349 з додатковим договором до договору позики, посвідченим Малаховою Г. І. за реєстровим № 57 та додатковим договором № 2 до договору позики, посвідченим Малаховою Г.І. за реєстровим № 2698.
21 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., зареєстрований в реєстрі за №2351. На підставі цього договору накладено обтяження у виді заборони на відчуження зазначеної квартири.
ОСОБА_5 вказував, що договір іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не укладався. З позову ОСОБА_1 стало відомо, що 06 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. було посвідчено договір відступлення права вимоги між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 за реєстровим № 787 та прийняте рішення про реєстрацію прав та обтяжень, згідно з яким права вимоги за договором задоволення вимог іпотекодержателя та за договором позики набуті новим іпотекодержателем ОСОБА_1 20 жовтня 2016 року.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, на підставі якого було зареєстроване право власності на ім`я ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Ця квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 15 травня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гаврилюк Н. В. зареєстрований в реєстрі за № 1905. У квартирі на момент укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя були зареєстровані та проживали: його дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3, 2008 року народження, син ОСОБА_4 2012 року народження, а ОСОБА_5 проживав без реєстрації.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_2 укладала самостійно, без згоди ОСОБА_5 . З моменту отримання листа з органу опіки, в лютому 2016 року ОСОБА_5 дізнався про порушене право його сина ОСОБА_3, 2008 року народження, яке було допущено внаслідок укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. При укладенні договору про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 були грубо порушені норми цивільного законодавства та конституційні права його сина ОСОБА_3, оскільки не зважаючи на норми законодавства не були враховані його права на житло, переданої в заставу. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим самостійним правочином, сторонами якого є особи, які вже набули статус іпотекодавця та іпотекодержателя, тому на підставі статей 203, 2015, 216 ЦК України договір про задоволення вимог іпотекодержателя є недійсним.
ОСОБА_5 просив:
визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 серпня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ;
відновити становище, яке існувало до укладення оспорюваного правочину;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2018 року у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надано доказів, які б свідчили про здійсненням відповідачами перешкод для вселення позивача до квартири АДРЕСА_1 ; про звернення ОСОБА_1 до відповідачів з питань саме вселення у квартиру та надання можливості користування квартирою. Відсутні докази звернення до правоохоронних органів з питань порушення його прав власності. Звернення до суду з вимогами про стягнення коштів, звернення стягнення не предмет іпотеки не є доказом порушення прав позивача на вселення.
При відмові в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_5 під час укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя повідомив про проживання своєї дитини, ОСОБА_3, 2008 року народження, разом з ним, та враховуючи заяву матері дитини, ОСОБА_2, що цей договір не порушує права неповнолітніх, суд вважав, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 серпня 2009 року необхідно відмовити.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасоване та ухвалено у цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 до належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що як на підставу позовних вимог про вселення, ОСОБА_1 посилався на те, що він є законним власником квартири АДРЕСА_1, тоді як в ній проживають ОСОБА_5, ОСОБА_2 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що порушує його права, як власника. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про вселення. Суд першої інстанції на це уваги не звернув та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності позовних вимог, не врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 добровільно відмовляються надати ОСОБА_1 доступ до спірного житлового приміщення, а тому права останнього, як власника цього приміщення, вважаються порушеними та підлягають захисту в обраний ним спосіб, а саме шляхом вселення до квартири. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав згідно статей 203, 215 ЦК України для визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним.
Аргументи учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції, скасувати оскаржені рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову. При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при вирішенні первісного позову неправильно застосував статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР та статтю 405 ЦК України. Вказує, що ОСОБА_1 не надав доказів про порушення його прав. Вважає безпідставною відмовою судів у задоволенні зустрічного позову, оскільки 21 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, проте договір про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_2 укладала самостійно, без згоди чоловіка, не були враховані його права на житло та права їх дітей, що є підставою для визнання недійсним правочину. При цьому договір іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не укладався.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання постанови апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2018 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір позики за умовами якого ОСОБА_2 отримала 15 200 доларів США та зобов`язувалася повернути вказану суму в порядку та в строки, що передбачені пунктом 1 договору позики, але не пізніше 21 лютого 2012 року.
21 серпня 2009 року ОСОБА_5 надав свою згоду дружині ОСОБА_2 на отримання від ОСОБА_6 валютних цінностей у сумі 15 200 доларів США та укладення нею відповідного договору позики.
14 січня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений додатковий договір до договору позики, відповідно до якого пункт 1 договору позики від 21 серпня 2009 року викладено в іншій редакції, а саме - сторонами визначено, що позикодавець, передав у власність позичальника, а позичальник - прийняв валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 17 825 доларів США та зобов`язався повернути вказану суму в порядку та в строки, що передбачені пунктом 1 додаткового договору від 14 січня 2010 року, але не пізніше 21 лютого 2012 року.
03 серпня 2010 року між сторонами договору позики укладено додатковий договір № 2 до договору позики. За умовами цього додаткового договору пункт 1 договору позики від 21 серпня 2009 року викладено в іншій редакції, а саме сторонами визначено, що позикодавець, передав у власність позичальника, а позичальник - прийняв валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 28 255 доларів США та зобов`язався повернути вказану суму в порядку та в строки, що передбачені пунктом 1 вказаного додаткового договору № 2 від 03 серпня 2010 року, але не пізніше 21 лютого 2012 року.
Для забезпечення виконання договору позики від 21 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 21 серпня 2009 року було укладено та нотаріально посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань з повернення позивачу боргу за договором позики, ОСОБА_2 передала ОСОБА_6 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15 травня 2008 року.
У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя від 21 серпня 2009 року сторони домовилися про те, що:
в разі невиконання боржником зобов`язань за договором позики вчиняється відповідний виконавчий напис, після якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 переходить до іпотекодержателя (пункт 2);
вказане в договорі майно до цього часу нікому іншому не продане, не подароване, не заставлене, не надане в іпотеку, у спорі, у податків заставі, під арештом та забороною не перебуває, щодо нього не ведуться судові спори, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесене. Іпотекодавець доводить до відома іпотекодержателя про відсутність прав третіх осіб на майно, що надається в іпотеку (право застави, оренди, іпотеки, право довічного користування, шлюбних контрактів, то що, окрім права наймача). Внаслідок посвідчення договору іпотеки не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, непрацездатних та інших осіб (пункт 14).
Суди встановили, що зобов`язання за договором позики ОСОБА_2 належним чином не виконала. ОСОБА_2 повернула частково кошти у сумі 1 200 доларів США.