ПОСТАНОВА
Іменем України
15 січня 2020 року
Київ
справа №815/1774/16
адміністративне провадження №К/9901/22750/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 у складі колегії суддів: Запорожана Д. В., Романішина В. Л., Шляхтицького О. І. у справі №815/1774/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.02.2016 №30-16;
- зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправним та скасувано рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.02.2016 № 30-16;
- зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
2.1. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 25.01.2014 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.2. У своїй заяві позивач зазначив, що за час перебування в Україні в Сирії розпочалася громадянська війна, що не дає йому можливості повернутися додому. Він не може повернутися до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань. При поверненні на батьківщину його очікує примусова мобілізація та він повинен буде взяти зброю і використовувати її проти власного народу. Як зазначив заявник, повернення на батьківщину загрожує його життю, у зв`язку з чим він просить надати йому захист в Україні.
3.3. Наказом першого начальника Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.03.2014 у відповідності до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 .
3.4. За результатами розгляду особової справи заявника №2014OD0029 Управління дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов передбачених пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3.5. Рішенням Державної міграційної служби України від 03.04.2015 №275-15 з посиланням на статтю 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.6. 12.05.2015 позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.04.2015 № 251.
3.7. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив дії органу міграційної служби до суду.
3.8. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 у справі №815/2713/15, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України задоволено частково, зокрема визнано неправомірним та скасовано рішення від 03.04.2015 №275-15 про відмову визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача.
3.9. На виконання вищевказаного судового рішення, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 03.09.2015 № 40-15 про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення Державної міграційної служби України.
3.10. Відповідачем прийнято наказ від 05.10.2015 №186 про повторний розгляд заяви особи та щодо проведення відповідної процедури відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".
3.11. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 05.11.2015 № 210 було продовжено строк розгляду заяви ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.12. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, відповідачем складено висновок від 06.01.2016 № 2014OD0029 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз матеріалів особової справи заявника вказує на те, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частиною першою статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3.13. Так, співробітник міграційної служби дійшов висновку, що нестабільна соціально-політична ситуація на Батьківщині заявника спричинена внутрішнім військовим конфліктом не може бути розглянута в якості причини звернення заявника за захистом на території України, також не вбачається, що заявник мав чи має на даний момент будь-які проблеми з державними органами, до того ж заявник лише припускає, що в нього можуть виникнути проблеми, пов`язані з примусовою службою в арміїі у разі повернення на Батьківщину, також зазначено що заявлені особою обставини носять загальний характер та не містять конкретних подій переслідування.
3.14. Таким чином, відповідачем зроблено висновок, що враховуючи наведені обставини та через відсутність з 2011 року умов, передбачених пункту 5 частини першої статті Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" доцільним є відмовити ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.15. Рішенням Державної міграційної служби України від 17.02.2016 № 30-16 підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.16. Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.03.2015 № 93 позивачем отримано 07.04.2016.
3.17. Не погоджуючись з вищенаведеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що рішення відповідача про відмову у визнанні позивача біженцем або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято без повного та об`єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача. Судом вказано, що під час розгляду заяви позивача, органу міграційної служби належало врахувати інформацію про країну походження позивача, що не було належним чином оцінено відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.
4.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанцій вказав на те, що заявлені позивачем під час подання заяви обставини носять загальний характер та не містять конкретних подій переслідування. Судом акцентовано увагу на тому, що позивач не тікав з країни громадянської належності, рятуючи своє життя, а покинув її у пошуках кращих умов проживання, а за захистом звернувся лише з метою легалізації свого становища. Крім того, суд апеляційної інстанцій зазначив, що з матеріалів особової справи не вбачається, що особа зазнавала будь-яких переслідувань або дискримінації під час проживання на Батьківщині.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
5.1. Доводи касаційної скарги, грунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції хибно зроблено висновок про відсутність загрози життю та безпеці позивача. Скаржник вважає, що судом першої інстанції було обгрунтовано надано оцінку обставинам необхідності надання позивачу додаткового захосту з огляду на ситуацію в країні походження позивача.
6.2. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому орган державної влади просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (надалі - Закон № 889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
9. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (в редакції, чинній на момент виникнення оскаржуваних правовідносин, надані - Закон № 3671-VI)
10. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. Частиною другою статті 13 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Разом з тим, порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено положеннями статті 9 Закону № 3671-VI.
13. Так, зазначеною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
14. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
15. Положеннями частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI закріплено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
17. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
18. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, Верховний Суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
19. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
20. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.