ПОСТАНОВА
Іменем України
15 січня 2020 року
Київ
справа №815/7173/15
адміністративне провадження №К/9901/10795/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної міграційної служби України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року (головуючий суддя - Танцюра К.О., судді - Аракелян М.М., Левчук О.А.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (головуючий суддя - Федусик А.Г., судді - Зуєва Л.Є., Шевчук О.А.)
у справі № 815/7173/15
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України, скаржник), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - третя особа, ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015 року № 515-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015 року № 515-15.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення - задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015р. №515-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.08.2015р. №515-15.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при вирішенні заяви позивача вимоги щодо посилання на використану інформацію про країну походження відповідачем не дотримані, аналіз ситуації по країні походження не зроблений, висновки зроблені без комплексного дослідження та надання належної оцінки всіх повідомлених у заяві обставин. Суди зазначили, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління. При цьому, суди вказали, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 16.03.2012 року № 3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
11 серпня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року.
В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що, визнаючи рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, суд першої та апеляційної інстанцій не вказав конкретні норми національного законодавства, які, на його розсуд, порушив суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також скаржник вказав, що позивач, згідно листа прокуратури Одеської області розшукується за базою даних розшуку м. Брест Республіки Білорусь за вчинення злочину, передбаченого ст. 363 КК РБ (застосування насилля стосовно працівника міліції), запобіжний захід - арешт. Відтак, скаржник наголошує, що бажання позивача уникнути кримінальної відповідальності не може бути розглянутим в якості підстав для набуття міжнародного захисту в Україні. Крім того, негативним елементами клопотання про надання міжнародного захисту вважаються довгострокове нелегальне знаходження на території України, оскільки звернення за захистом позивачем здійснено із зволіканням (кримінальне провадження відкрито 11.04.2007, звернення за захистом відбулося 15.12.2014). Посилання судів попередніх інстанцій на показання дружини позивача, скаржник вважає хибними, оскільки вона є заінтересованою особою в справі її чоловіка та не надала будь - яких обґрунтованих доказів (усних, письмових) стосовно фактів переслідування її чоловіка представниками правоохоронних структур Білорусії. Відтак, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно встановили об`єктивну сторону критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, та не обґрунтували свої висновки жодним доказом того, що ці побоювання є реальними.
Позивачем та третьою особою відзивів чи заперечень на вказану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 вересня 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Республіки Білорусь, до виїзду до України проживав у м. Високе Брестської області, за національністю - білорус, за віросповіданням - православний християнин, одружений на громадянці України ОСОБА_2, має трьох дітей: сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 від першого шлюбу, який проживає на території Білорусі разом з матір`ю, доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, які проживають на території України разом з позивачем та їх матір`ю, що вбачається з протоколу співбесіди з ОСОБА_1 від 24.12.2014р. (а.с.94-97).
Відповідно до заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №305 від 15.12.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.69-71). Про причини виїзду з країни громадянського походження позивач у зазначеній заяві зазначав, що у республіці Білорусь, громадянином якої він є, його переслідують у тому числі шляхом порушення кримінальної справи проти нього, та у разі повернення на Батьківщину його свободі, життю та здоров`ю буде загрожувати реальна небезпека. Так, він зазначав, що знаходився у місті Брест коли йому зателефонував його знайомий ОСОБА_6 і сказав, що його зупинили у лісі недалеко від міста Брест мисливці, які представились співробітниками карного розшуку, і вимагають віддати ключі від машини, посилаючись на те, що він перевозить заборонені товари. Приїхавши туди ОСОБА_1 побачив трьох чоловік одягнених у мисливську форму з рушницями та сильним запахом алкоголю, які почали кричати, що вони співробітники міліції і щоб позивач з друзями відкрили бус, оскільки там ніби-то листівки із пропагандою проти президента. Позивача з друзями попросили надати документи, на що вказані особи відмовились. Позивач разом із друзями сіли до машини та почали їхати, а вказані особи - їх переслідувати та стріляти. Позивач зазначав, що з цього моменту його почали переслідувати, зокрема шляхом порушення кримінальної справи щодо супротиву працівнику міліції, у якій він спочатку був свідком, а потім коли відмовився дати свідчення проти своїх друзів, став обвинуваченим. Почались погрози, телефонні дзвінки, переслідування. Позивач зазначав, що до нього приїздили працівники міліції та зазначали, що у разі якщо він не дасть покази, то йому підкинуть флешку з компроматом і він сяде надовго. Після цього працівники міліції оформили побої, де було зазначено, що у одного з працівника міліції забій гомілковостопного суглобу і звинуватили позивача. Друзів позивача засудили, а він виїхав до України. На Україні він звернувся до адвоката, який допоміг йому отримати український паспорт, який згодом був визнаний судом недійсним. За цей час дружині позивача неодноразово зазначали, що у разі якщо він не повернеться до Білорусі на нього повісять таке, що він буде бігати до кінця своїх днів.
Відповідно до матеріалів справи позивач 26.05.2007р. легковим автомобілем в`їхав до України та з того часу перебуває на території України.
З метою з`ясування обставин, викладених у заяві ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, органом міграційної служби проведено співбесіди з громадянином Білорусі ОСОБА_1 та складено відповідні протоколи.
За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні чи визнання особою, яка потребує додаткового захисту Управлінням у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області був прийнятий висновок від 18.06.2014р. №2014OD0321 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 143-149).
Рішенням Державної міграційної служби України №515 від 12.09.2015 підтриманий вищезазначений висновок та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (а.с. 64).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.