ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2020 року
м. Київ
справа № 610/4197/16-к
провадження № 51-10189 км 18
Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І.В.,
суддів Бущенка А.П., Стороженка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О.О.,
захисника Міщенко І.І.,
(у режимі відеоконференції)
прокурора Чабанюк Т.В.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Міщенко І.І. на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 23 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 жовтня 2018 року щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 23 січня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК - на 1 рік 6 місяців; за ч. 2 ст. 185 КК - на 2 роки; за ч. 4 ст. 187 КК - на 10 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю; за ч. 2 ст. 121 КК - на 9 років, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів - на строк 10 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.
Відповідно до правил ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком і вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2016 року, з урахуванням вироку Апеляційного суду Харківської області від 2 листопада 2017 року ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Вирішено цивільний позов, а також питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 9 жовтня 2018 року залишив вирок без змін і на підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк покарання попереднє ув`язнення з 28 жовтня 2016 року по 9 жовтня 2018 року включно з розрахунку один день такого ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин крадіжок, у тому числі повторно; у розбої, поєднаному з проникненням у приміщення та із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; крім того, в умисному такому ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого.
Як установив суд, у період із 22:00 5 серпня 2016 року - 06:30 6 серпня 2016 року в АДРЕСА_2 ОСОБА_1 викрав із будівлі на АДРЕСА_2 належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 1868 грн.
Надалі 20 серпня 2016 року близько 00:30 в АДРЕСА_4 засуджений, маючи при собі ніж, разом з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку зі смертю, з метою викрадення худоби проник на територію ферми, однак був викритий охоронцем ОСОБА_3 . Вийшовши за межі домовленостей щодо обсягу спільних злочинних дій, ОСОБА_1 вчинив напад на ОСОБА_3, завдав йому ножем удару в живіт і цим заподіяв тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий 4 вересня 2016 року помер у лікарні.
Крім того, у жовтні 2016 року в денний час у тому ж селі на АДРЕСА_5, ОСОБА_1 викрав належні ОСОБА_4 речі на загальну суму 5964 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Міщенко І.І. просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) згадані рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів захисника зводиться до того, що місцевий суд не перевірив й належним чином не оцінив зібраних у справі фактичних даних, неправомірно долучив до справи як докази і поклав в основу вироку показання померлих осіб, які вони давали у ході досудового розслідування; крім того, суд залишив поза увагою показання ОСОБА_1 про застосування до нього правоохоронцями незаконних методів впливу. За твердженням скаржника, апеляційний суд не зважив на допущені порушення, не розглянув усіх доводів сторони захисту, а також усупереч ст. 404 КПК повторно не дослідив обставин справи й необґрунтовано відхилив заявлену засудженим вимогу про закриття кримінального провадження через недоведеність його винуватості у вчиненні злочинів.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.