Постанова
Іменем України
13 січня 2020 року
м. Київ
справа № 552/6132/17
провадження № 61-34514св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовами) - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач за зустрічними позовами - виконавчий комітет Київської районної в м. Полтаві ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року у складі судді: Турченко Т. В. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів міста Полтави від 03 березня 1994 року на їхню сім`ю з 4-х осіб було надано 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, де вони мешкали з березня 1994 року.
Мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після їх смерті він залишився проживати і постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є його зведеним братом і з 15 жовтня 1996 року є зареєстрованим у цій квартирі, але ще з початку 2000 року за цією адресою не проживає, житлом взагалі не користується, виїхавши разом з речами на постійне місце проживання до іншого міста, його речі у житловому приміщенні відсутні.
ОСОБА_1 вказував, що ОСОБА_3 з 02 вересня 2003 року є зареєстрованою у цій квартирі, але починаючи з січня 2017 року за цією адресою не проживає, житлом не користується, виїхавши разом з речами на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення, її речі у житловому приміщенні відсутні. Таким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тривалий час понад 6 місяців не проживають у спірній квартирі, а проживають в іншому місці. ОСОБА_2 за період з 2000 року і по цей час, а відповідач ОСОБА_3 за період з січня 2017 року і по цей час жодного разу не з`являлися у квартирі АДРЕСА_1, де проживає ОСОБА_4, і всі обов`язки згідно договору найму житлового приміщення, покладені тільки на нього. Відповідачі відсутні за місцем своєї реєстрації, без поважних на то причин, будь-якої домовленості щодо збереження за ними цього житлового приміщення немає. Враховуючи, що відсутність відповідачів у житловому приміщенні без поважних причин становить понад 6 місяців, ОСОБА_1 вважав, що відповідачі втратили право на користування цим житлом.
ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням (житлом) квартирою АДРЕСА_1 .
У листопаді 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись із зустрічними позовними заявами до ОСОБА_1, виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради, про визнання права власності, вселення та усунення перешкод у користуванні майном.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перешкоджає їм у проживанні у спірній квартирі, змінив замки на вхідних дверях, вони позбавлені можливості користуватися квартирою, сплачувати за квартиру та комунальні послуги.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили:
- визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 кожному;
- зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3, ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 ;
- вселити ОСОБА_3, ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати ОСОБА_1 передати комплект ключів від вхідних дверей ОСОБА_3, ОСОБА_2 від квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року первісний позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням (житлом) квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 передати комплект ключів від вхідних дверей ОСОБА_3 від квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 з 2010 року у спірній квартирі не проживає, а проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своєю другою дружиною ОСОБА_6 та молодшою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, тому є таким, що втратив право користування житловим приміщенням (житлом) квартирою АДРЕСА_1 .
Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 проживала у спірній квартирі, але була змушена залишити квартиру через неприязні відносини з родичами та студентом денного відділення фізико-математичного факультету державної форми навчання Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, що згідно абзацу 2 пункту 3 частини 3 статті 71 ЖК є підставою для збереження за нею жилого приміщення. ОСОБА_3 зверталася в органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи з приводу порушення її житлових прав з боку ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_8, то суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_3 необхідно усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом вселення та зобов`язання ОСОБА_1 передати комплект ключів від вхідних дверей ОСОБА_3 .
Оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 перешкоджав ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою, а ОСОБА_2 звертався до ОСОБА_1 з вимогами про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та порушував перед іншими державними органами питання щодо протиправної поведінки ОСОБА_1 щодо користування спірною квартирою, то суд першої інстанції зробив висновок, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.
Суд першої інстанції вказав, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання права власності по Ѕ частини кожному на спірну квартиру задоволенню не підлягають, оскільки ця квартира перебуває у комунальній власності і згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено інший порядок набуття права власності на спірну квартиру.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 січня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 у спірному житлі не проживає з 2010 року, тобто понад шість місяців без поважних причин, а ОСОБА_3 не проживає з січня 2017 року у зв`язку з перешкодами ОСОБА_1 у користуванні спірною квартирою, що підтверджується показаннями свідків.
Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги на показання свідків щодо напружених відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який чинив перешкоди у користуванні квартирою після смерті вітчима, оскільки строк не проживання ОСОБА_2 у спірному житлі понад шість місяців розпочався задовго до смерті вітчима, а тому вказані відносини не впливають на оцінку поважності причин відсутності у спірному житлі. Звернення ОСОБА_2 до КП "Житлово-експлуатаційна організація № 2" та до поліції у травні-червні, вересні 2017 року із заявами щодо перешкоджання йому в доступі до спірного житла також знаходяться поза передбаченим законом строком, протягом якого зберігається право користування житловим приміщенням.
Аргумент апеляційної скарги щодо поважності його відсутності у спірній квартирі з посиланням на наявну хронічну хворобу туберкульоз, у зв`язку з чим він є інвалідом, а періодична відсутність у спірній квартирі зумовлена його лікуванням колегія суддів відхилила, оскільки ці доводи не підтверджені належними доказами. Встановлений факт заміни ОСОБА_1 замка вхідних дверей спірної квартири відноситься до подій, що настали після смерті наймача квартири ОСОБА_5, із приводу яких до поліції зверталася ОСОБА_3, заявляючи про порушення саме її права користування спірним житлом.
Аргументи учасників справи
У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення у частині задоволення первісного позову ґрунтуються лише на показаннях свідків і суди не оцінили письмові докази, які підтверджують поважність причин не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі. Зазначає, що суди надали хибну оцінку показанням свідків зі сторони позивача, допитаних в судовому засіданні, оскільки вони перебувають у родинних відносинах з позивачем та є заінтересованими особами. Натомість суди не врахували показання свідків: ОСОБА_9, яка підтвердила його проживання у спірному житлі до дня смерті вітчима ІНФОРМАЦІЯ_2 ; свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які пояснили про напружені відносини між позивачем та відповідачем та перешкоди у користуванні квартирою після смерті вітчима. Суди неправильно застосували статтю 405 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 створювалися перешкоди у користуванні спірним житлом. Апеляційний суд не врахував пояснення представника КП "Житлово-експлуатаційна організація № 2" Акулініної І. В., яка повідомила, що ОСОБА_2 чинились перешкоди у доступі до спірного житла, та не взяв до уваги звернення ОСОБА_2 до КП "Житлово-експлуатаційна організація № 2" та поліції стосовно перешкоджання йому у доступі до житла. Заперечує висновки судів про його не проживання у спірній квартирі з 2010 року та проживання у кімнаті АДРЕСА_2 з дружиною ОСОБА_6 та молодшою донькою, оскільки шлюб між сторонами було розірвано у 2006 році, а кімнату у гуртожитку колишня дружина отримала лише у 2015 році.
У травні 2018 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому посилається на те, що суди неправильно застосували норми матеріального та порушили норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення у частині задоволення первісного позову ґрунтуються лише на показаннях свідків і суди не оцінили письмові докази, які підтверджують поважність причин не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі. На користь ОСОБА_1 свідчили виключно зацікавлені особи -родичі дружини ОСОБА_8 (дружина ОСОБА_1 ), які зацікавлені у штучному позбавленні житла ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_11 підтвердили факт проживання у квартирі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 . Вказує, що ОСОБА_2 створювалися перешкоди у проживанні у спірному житлі.
Аналіз касаційних скарг свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку у частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Рішення судів першої та апеляційної інстанції у частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 у касаційному порядку не оскаржуються, а тому не переглядаються.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 з 2010 року не проживає у спірній квартирі та згідно статті 72 ЖК УРСР є таким, що втратив право користування житлом.