Постанова
Іменем України
10 січня 2020 року
м. Київ
справа № 761/44698/16-ц
провадження № 61-47703св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду
від 31 жовтня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання припиненими зобов`язань за договором іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 листопада 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - банк,
АКБ СР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та позивачем укладено договір кредиту № 030.29-50/264-К.
В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 як позичальника за вказаним кредитним договором, між банком та позивачем укладено іпотечний договір № 030.29-50/264-К від 15 листопада 2007 року, предметом якого є належне позивачу нерухоме майно - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
У зв`язку з невиконанням позивачем умов кредитного договору банк
у січні 2016 року звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом та штрафних санкцій. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року у справі № 761/1809/16-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 грудня
2016 року залишено без змін, у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску банком позовної давності.
Оскільки рішенням суду у справі № 761/1809/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що позовна давність за основними вимогами до ОСОБА_1 як боржника за договором кредиту № 030.29-50/264-К від 15 листопада
2007 року сплила із 11 жовтня 2015 року та банк втратив право задовольнити свої майнові вимоги за цим кредитним договором, позивач вважає, що відтак одночасно припинилась іпотека, якою забезпечено основне зобов`язання.
Перебування спірного майна в іпотеці не ґрунтується на приписах чинного законодавства та порушує її права.
За таких обставин просила визнати такою, що припинена, іпотеку, встановлену договором іпотеки № 030.29-50/264-К від 15 листопада 2007 року, укладеним між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1, посвідченим 15 листопада 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованим в реєстрі за № 5714, предметом якої є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для припинення зобов`язань за договором іпотеки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу апеляційний суд врахував, що Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до вимог кредитора за основним зобов`язанням. Кредитний та іпотечний договори, укладені між сторонами, не встановлюють будь-яких інших умов припинення іпотеки, ніж це передбачено в законі. Отже, якщо інше не передбачене договорами, сплив позовної давності до вимог кредитора сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і не є підставою для припинення іпотеки згідно з абзацом 2 частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 03 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 31 жовтня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.
У січні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставин справи.
Позивач вказує, що звертаючись із позовом серед іншого посилалась на
пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, однак суди попередніх інстанцій не перевірили вказані доводи.
Згідно із вказаними положеннями статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Крім того, вказаною статтею встановлено строк пред`явлення вимоги про повернення споживчого кредиту у межах строку давності та наслідки спливу цього строку - позбавлення кредитодавця права вимоги про повернення споживчого кредиту, в тому числі за додатковими вимогами, зокрема і за рахунок предмета іпотеки.
Крім того, сплив позовної давності за вимогами кредитора відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову, тому, жодна вимога не підлягає примусовому задоволенню за будь-яким спором порушеним після цього моменту, у тому числі звернення стягнення на предмет іпотеки, яке є примусовим способом задоволення вимог іпотекодержателя.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 15 листопада 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 030.29-50/264-К, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 200 000 доларів США, зі сплатою 11,75 процентів за його користування з кінцевим терміном повернення до 14 листопада
2022 року. Кредитні кошти отриманні на придбання квартири
АДРЕСА_2 .
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,
15 листопада 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 укладено договір
іпотеки № 030.29-50/264-К, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .
Судами встановлено, що вказана квартира належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 листопада 2007 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Ковальчуком С. П. та зареєстрований за № 5710.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2016 року у справі № 761/1809/16-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 030.29-50/264-К з підстав пропуску позивачем строку позовної давності щодо заявлених вимог.
Рішення суду у справі № 761/1809/16-ц залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних у кримінальних справ від 26 квітня 2017 року.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.