ПОСТАНОВА
Іменем України
13 січня 2020 року
Київ
справа №806/1123/15
адміністративне провадження №К/9901/29670/18, №К/9901/29671/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/1123/15
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційними скаргами Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Гуріна Д.М., суддів: Романченка Є.Ю., Токаревої М.С.,
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Майора Г.І., суддів: Бучик А.Ю., Шевчук С.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
В березні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулись до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1, ДМС України), Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - відповідач 2, УДМС України в Житомирській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (залучено до участі у справі ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду, занесеною в журнал судового засідання від 06 вересня 2016 року) (далі - третя особа, УДМС України у Вінницькій області), де, з урахуванням заяви про зміну предмету адміністративного позову та заяви про збільшення позовних вимог, просили:
визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зі складення висновків від 27 жовтня 2014 року та додатків до висновків від 25 грудня 2014 року про відсутність підстав для визнання біженцями ОСОБА_1, громадянина Російської Федерації, та ОСОБА_2, громадянки Російської Федерації;
визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №134-15 від 27 лютого 2015 року про відмову ОСОБА_1, громадянину Російської Федерації, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №136-15 від 27 лютого 2015 року про відмову ОСОБА_2, громадянці Російської Федерації, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1, громадянина Російської Федерації, біженцем, відповідно до вимог закону;
зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2, громадянки Російської Федерації, біженцем, відповідно до вимог закону.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що у січні та лютому 2014 року вони, громадяни Російської Федерації, на законних підставах прибули до України. Наголошують на тому, що мають активну соціальну позицію щодо підтримки незалежності України та подій, що стались у період з листопада 2013 року по теперішній час, а особливо перемоги Майдану та Революції Гідності. Крім того, активна правозахисна діяльність ОСОБА_1, яку протягом кількох років він здійснював на території України, прямо суперечить та конфліктує з державною ідеологією Російської Федерації. Наведені обставини зумовили звернення позивачів до УДМС України в Житомирській області із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
Позивачі зазначають, що відповідачами не враховані обставини, які встановлені судовими рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду у справі №806/2021/14. Зокрема, вказаними рішеннями встановлено, що позивачі мають обґрунтовані підстави для побоювань стати жертвами переслідувань за політичною ознакою. Також, наголошують на тому, що ДМС України при прийнятті оспорюваних рішень не враховано, що саме по собі заперечення позивачами законності анексування Росією частини території України може стати підставою для притягнення останніх до кримінальної відповідальності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 липня 2016 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №806/1123/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зауважила, що суди попередніх інстанцій визначили лише суб`єктивну сторону категорії "побоювання стати жертвою переслідувань", прирівнявши об`єктивну сторону до суспільно-політичної та правової ситуації в країні походження.
На думку суду касаційної інстанції саме показник об`єктивної сторони категорії "побоювання стати жертвою переслідувань" має вирішальне значення для можливості надання особі статусу біженця, а відверті заяви позивачів про категоричні виступи проти анексії Росії Криму, сприяння Революції Гідності в Україні в підтримку в її боротьби за незалежність не можуть свідчити про протиправність рішень відповідачів в частині відмови у наданні позивачам статусу біженця.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року адміністративний позов в даній справі задоволено.
Визнано протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зі складання висновків від 27 жовтня 2014 року та додатків до Висновків від 25 грудня 2014 року про відсутність підстав для визнання біженцями громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 .
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №134-15 від 27 лютого 2015 року про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №136-15 від 27 лютого 2015 року про відмову громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем.
Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року в частині задоволення адміністративного позову про зобов`язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями скасовано та постановлено у вказаній частині нове рішення, яким зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяви громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцями.
В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції в частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги про зобов`язання ДМС України прийняти рішення про визнання громадян Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 біженцями є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції зобов`язавши ДМС України прийняти рішення про визнання позивачів біженцями обрав неправильний спосіб захисту порушеного права позивача та вийшов за межі своїх повноважень, оскільки вирішення цього питання є виключною компетенцією Державної міграційної служби України, повноваження якої в цих правовідносинах є дискреційними.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
27 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, в якій скаржник просив скасувати вказані судові рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що позивач 1, повідомляючи про тиск з боку Адвокатської палати Російської Федерації, не підтвердив це конкретними фактами та документальними доказами. Крім того, у відкритих інформаційних джерелах відсутня будь - яка інформація про тиск з боку влади на цих адвокатів.
Зазначав, що заявниками не повідомлено про жодні конкретні переслідування в Російській Федерації за ознаками національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи, не надано конкретних фактів їх особистого переслідування або загрози переслідування в країні постійного проживання.
На думку скаржника позивачами не надано жодного доказу на підтвердження підстав для отримання статусу біженця або додаткового статусу відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а відтак позивачі використовують процедуру надання захисту в Україні з метою спростити своє тривале перебування на її території, чим створить більш зручні умови для своєї безперервної адвокатської діяльності.
Скаржник зауважив, що судами попередніх інстанцій не встановлені та не досліджені конкретні документи та матеріали, щодо показників об`єктивної сторони категорії "побоювання стати жертвою переслідувань" і мають вирішальне значення для можливості надання особі статусу біженця.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою Державної міграційної служби України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у даній справі.
27 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, в якій скаржник просив скасувати вказані судові рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що за результатами оцінки заяв позивачів та вивчення матеріалів справ, уповноваженими особами УДМС України в Житомирській області надано пропозиції щодо доцільності прийняття рішення про відмову у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, позивачам як особам, стосовно яких встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
За посиланням скаржника висновки, складені УДМС України в Житомирській області, носили для ДМС України рекомендаційний характер, з пропозиціями яких можна було погодитися або не погодитися.
На думку скаржника, судами попередніх інстанцій формально прийнято рішення про задоволення позовних вимог позивачів у даній справі, оскільки дії УДМС України в Житомирській області зі складення висновків від 27 жовтня 2014 року та додатків до висновків від 25 грудня 2014 року про відсутність підстав для визнання біженцями позивачів цілком відповідали вимогам норм чинного законодавства, здійснені за результатами перевірки доводів, наведених в заявах позивачів, та доданих до них доказів, а також проаналізовано іншу відкриту інформацію з інформаційних джерел, в тому числі з урахуванням рішень судів першої та другої інстанції у справі № 806/2021/14, мотивувальні частини яких різнилися.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року у даній справі.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
27 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., суддів Стрелець Т.Г., Желтобрюх І.Л.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року № 530/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоус О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді вищевказаних касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11 січня 2020 року дану касаційну скаргу прийнято до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до положень статтей 340 та 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Від позивачів відзиву на касаційні скарги не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
Як встановлено матеріалами справи позивачі є громадянами Російської Федерації.
10 квітня 2014 року позивачі звернулись до УДМС України в Житомирській області із заявами - анкетами про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За змістом вищевказаної заяви ОСОБА_1 зазначав, що в 2006 року прибув в Україну у зв`язку з професійною діяльністю адвоката, оскільки здійснював супровід російських інвестицій в українські підприємства. В подальшому, залишився проживати у м. Житомирі і займатися адвокатською діяльністю. Стверджував, що у встановленому порядку покинув Росію, країну постійного проживання, в січні 2007 року, проте з цього часу неодноразово виїжджав в Росію і повертався до України.
ОСОБА_2 у своїй анкеті вказала, що покинула країну постійного проживання з січні 2009 року, і також неодноразово виїжджала в Росію і поверталась до України.
Останній раз, ОСОБА_1 прибув в Україну 13 лютого 2014 року, ОСОБА_2 в січні 2014 року.
В заяві до УДМС в Житомирській області та анкеті, ОСОБА_1 зазначив, що подальше проживання в Росії вважає неможливим з огляду на політичне становище в державі та реальну загрозу переслідування у зв`язку з професійною діяльністю та політичними переконаннями.
ОСОБА_2 заявила, що причиною її виїзду з Росії стала адвокатська діяльність чоловіка, неможливість проживати в країні через політичні погляди, які істотно не співпадають з державною ідеологією.
Обґрунтовуючи свої заяви про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачі наголошували на тому, що їхні політичні переконання полягають у неприйнятті зовнішньої політики Росії, зокрема щодо України. Крім того, активна правозахисна діяльність ОСОБА_1 у справі щодо присвоєння звання героя України С . Бандері в процесі розгляду судами на території України справи щодо визнання незаконним та скасування Указу Президента України №46/2010 "Про присвоєння С . Бандері звання Герой України відверто конфліктує з державною ідеологією Росії і, у разі повернення на Батьківщину, цілком вірогідно може стати підставою для політичних переслідувань з боку державної влади та навіть притягнення до кримінальної відповідальності без фактичного скоєння кримінального правопорушення.
За результатами розгляду заяв - анкет ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наказами УДМС України в Житомирській області від 25 квітня 2014 року №57 о/д та №58 о/д відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, з підстав відсутності умов, зазначених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також у зв`язку з тим, що заяви носять характер зловживання.
Не погодившись із наказами УДМС України в Житомирській області, позивачі оскаржили їх до суду.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року у справі № 806/2021/14, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення УДМС України в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлені наказами №№ 57, 58 від 25 квітня 2014 року.
Зобов`язано УДМС України в Житомирській області прийняти рішення про оформлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (том 1, а.с. 29-34).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції у справі № 806/2021/14 виходив з того, що відповідачем при розгляді заяв позивачів не проведено жодного збору та аналізу інформації про країну походження та про особи заявників, а також обставин вказаних самими заявниками, які в обґрунтування побоювання стати жертвою переслідувань зазначали загально відомі факти.
На виконання вищезазначених судових рішень, відповідачем 2, УДМС України в Житомирській області, у жовтні 2014 року направлено до ДМС України особові справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
При цьому УДМС України в Житомирській області було складено та приєднано до вказаних особових справ висновки від 27 жовтня 2014 року та додатки до висновків від 25 грудня 2014 року про відсутність підстав для визнання позивачів біженцями. У цих висновках УДМС України в Житомирській області зазначило, що заявниками не надано жодних доказів та не повідомлено конкретних фактів про їх особисте переслідування або ж загрози переслідування в Росії. Ними не доведено факту фізичного чи психічного насилля, правових, адміністративних, поліцейських або судових заходів, які є дискримінаційними, судового переслідування або покарання, які є неспівставними або дискримінаційними, які мали місце і змусили заявників покинути країну своєї громадської належності.
ДМС України підтримала висновки УДМС України у Житомирській області та прийняла рішення від 27 лютого 2015 року №134-15 та №136-15, якими відмовлено громадянам Російської Федерації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, як особам, стосовно яких встановлено відсутність умов, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".