ПОСТАНОВА
Іменем України
10 січня 2020 року
Київ
справа №540/954/19
адміністративне провадження №К/9901/31419/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Калашнікової О. В., Соколова В.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України про стягнення різниці у середньому заробітку за час затримки виконання судового рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року, прийняте у складі судді Гомельчука С.В. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Танасогло Т.М. (головуючий), Запорожана Д.В., Осіпова Ю.В.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України про стягнення невиплаченої різниці у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення за період з 01 січня 2017 року по 31 липня 2018 року у розмірі 35509,20 грн., з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів; встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом встановлення Головному територіальному управлінню юстиції у Херсонській області та Міністерству юстиції України строку для подання звіту про виконання рішення суду у 30 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він має право на коригування середнього заробітку, який стягувався судом за періоди вимушеного прогулу позивача, затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, у зв`язку із підвищенням його посадового окладу.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 №1674/к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 9 рангу державного службовця, в порядку переведення, як такого, що успішно пройшов стажування, з випробувальним терміном шість місяців.
5. Наказом Міністерства юстиції України від 23.05.2016 року № 2917/к ОСОБА_1 присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби з 01.05.2016.
6. Наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2016 року № 3088/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області 27.05.2016 року за власним бажанням відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".
7. 27.05.2016 в. о. начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області прийнято наказ № 1244/1 "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23.05.2016 року № 2917/к.
8. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 в справі №821/858/16 визнано протиправними та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 3088/к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області", наказ ГТУЮ у Херсонській області від 27.05.2016 № 1244/1 "Про звільнення ОСОБА_1 ", вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області з 27.05.2016 та стягнуто з Головного управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54880,00 грн.
9. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 року, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2019 в справі №2140/1510/18, стягнуто з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 по справі № 821/858/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області за період з 23.11.2016 по 31.07.2018 в сумі 183957,76 грн.
10. Надаючи відповідь на адвокатський запит представника позивача, 18.04.2019 ГТУЮ в Херсонській області направило на його адресу лист за вих. № 13.1-30/2689, згідно якого станом на дату незаконного звільнення позивача з роботи (27.05.2016) його посадовий оклад становив 6892,00 грн. Крім того, вказано на те, що посадовий оклад на посаді, на якій був поновлений ОСОБА_1, в подальшому збільшувався та з 01.01.2017 становив 7100,00 грн.; з 01.01.2018 - 10400,00 грн.; а з 01.01.2019 - 10990,00 грн.
11. Позивач, вважаючи, що він має право на коригування середнього заробітку, який стягувався судом за періоди вимушеного прогулу, затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, у зв`язку із підвищенням його посадового окладу, та на стягнення коштів, що не були виплачені після підвищення посадового окладу (у 2017-2018 роках), звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
12. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 13 червня 2019 року, яку залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.
12.1. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 невиплачену різницю у середньому заробітку після його коригувань в сторону збільшення: за період з 01.01.2017 по 31.07.2018 в розмірі 35 509 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`ять) грн. 20 коп., з відрахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів.
12.2. У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено.
13. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на отримання невиплаченої різниці у середньому заробітку після його коригувань, оскільки розмір посадового окладу позивача протягом 2017-2018 років двічі збільшувався.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
15. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами не враховано, що Міністерством юстиції України не прийнято наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді у визначений у позові період, а тому відповідач не має обов`язку сплачувати різницю у середньому заробітку за час затримки виконання рішення з урахуванням підвищення оплати праці за посадою начальника ГТУЮ у Херсонській області. Крім того скаржник зазначив, що ОСОБА_1 на теперішній час не поновлений на посаді начальника ГТУЮ у Херсонській області та жодним чином не виконує посадові обов`язки начальника. Разом з тим, вказує, що позивач працевлаштований на посаді провідного юрисконсульту відділу правового забезпечення у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Херсонській області, де отримує заробітну плату, яка перевищує розмір середнього заробітку.
16. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.
17. Оскільки з матеріалів касаційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині позовних вимог, які були задоволені, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.
V. Джерела права й акти їх застосування
18. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
20. Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
21. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
22. В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
23. Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
24. Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.