ПОСТАНОВА
Іменем України
09 січня 2020 року
м. Київ
справа № 263/5781/16-а
адміністративне провадження № К/9901/36831/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Коваленко Н. В., Кравчука В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Блохіна А. А., суддів Гаврищук Т. Г., Сухарька М. Г.) від 15 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про скасування рішення про передачу у власність самовільно зайнятої земельної ділянки,
УСТАНОВИВ:
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя з позовом до Маріупольської міської ради (далі - Маріупольська міськрада), третя особа - ОСОБА_2, у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив:
- визнати протиправними дії відповідача стосовно прийняття рішення від 03 березня 2016 року № 7/5-203 про передачу ОСОБА_2 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 1412336900:01:022:0665) площею 0,0549 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- скасувати п. 64.3.2 рішення Маріупольської міськради від 03 березня 2016 року № 7/5-203;
- скасувати п. 3.7. рішення Маріупольської міськради та її виконавчого комітету від 03 квітня 1996 року № 77/14 стосовно ОСОБА_3, визнати створення і підписання додаткового акту погодження меж земельної ділянки від 06 липня 2015 року таким, що не відповідає нормам чинного законодавства.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є землекористувачем земельної ділянки загальною площею 934,35 м2 на АДРЕСА_2 . Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою на АДРЕСА_1, що знаходиться в користуванні ОСОБА_2, яка, на думку позивача, самовільно зайняла частину його земельної ділянки площею 135 м2,розміром 27х5 (п.м) і незаконно встановила паркан на захопленій території.
За позицією позивача, Маріупольська міськрада протиправно прийняла рішення від 03 березня 2016 року № 7/5-203 щодо передання ОСОБА_2 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 1412336900:01:022:0665) площею 0,0549 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки частина даної земельної ділянки знаходиться в його користуванні.
Жовтневий районний суд м. Маріуполя від 27 січня 2017 року відмовив у задоволені позову.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 березня 2017 року скасував постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 27 січня 2017 року і закрив провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення зазначеної ухвали, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір має розглядатися у порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Не погоджуючись з таким судовим рішенням апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції з підстав невірного застосування судом норм процесуального права, що стосуються визначення предметної юрисдикції.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що вказаний спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки позивач не оскаржує право власності третьої особи на земельну ділянку (кадастровий номер 1412336900:01:022:0665) площею 0,0549 га на АДРЕСА_1, а правовідносини у цій справі стосуються виключно правомірності винесеного рішення суб`єкта владних повноважень.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 січня 2020 року призначив цю справу до розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 травня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за
№ 1-962, належить житловий будинок з належними до нього побудовами подвір`я на АДРЕСА_2 на земельній ділянці Маріупольської міськради.
Судами попередніх інстанцій установлено, що в правовстановлюючих документах на вказаний вище житловий будинок зазначено, що земельна ділянка, на якій знаходиться об`єкт спадкування, належить Маріупольській міськраді. Крім того, позивач не звертався до органів самоврядування з заявою про надання йому в користування (оренду) цю земельну ділянку.
З матеріалів справи також убачається, що згідно з витягом з протоколу засідання виконкому Орджонікідзевської районної ради депутатів трудящих від 24 квітня 1954 року № 9 ОСОБА_4 для будівництва будинку була надана земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 400 м2.
Зазначена ділянка була вилучена на підставі заяви ОСОБА_5 про відмову від частини земельної ділянки площею 575 м2.
Крім того, 24 грудня 1997 року був складений акт про встановлення меж земельної ділянки між домогосподарствами ОСОБА_3 та суміжними землекористувачами, у тому числі ОСОБА_1, який підписом в акті узгодив межі земельної ділянки та загальну площу земельної ділянки на АДРЕСА_1 у розмірі 560 м 2.
На підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міськради від 03 квітня 1996 року № 77/14 "Про вилучення та надання земельних ділянок громадянам України в приватну власність, постійне чи тимчасове користування" ОСОБА_3 додатково надано земельну ділянку площею 160 м2 на АДРЕСА_1, у результаті чого загальна площа земельної ділянки становила 560 м2.
23 березня 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким остання стала власником житлового будинку на АДРЕСА_1 з належними до нього побудовами подвір`я, а саме: пристрій А, літня кухня літ Б, сарай літ. Г, уборна літ. В, замощення 1, огорожа 1.
Тобто ОСОБА_2 з правом власності на будинок перейшло право користування земельною ділянкою площею 560 м2, що відмежовувалася огорожею від домогосподарства позивача на АДРЕСА_2.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 скористалася своїм правом на отримання у власність земельної ділянки комунальної власності та рішенням Маріупольської міськради від 03 березня
2016 року № 7/5-203 їй було надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 1412336900:01:022:0665) площею 0,0549 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (п.64.3.2 вищевказаного рішення).